Весільні сукні ТМ Хадасса (Hadassa)
 








Art Clinique - клініка дерматології та косметології
 
  
 
◄ Попередня   Наступна ►

ЕВОЛЮЦІЯ ВІНЧАННЯ




 як “женилися” прадавні українці та що треба знати про церковний шлюб сьогодні

Велична атмосфера храму, шлюбні обітниці, у яких йдеться про вірність та любов до кінця днів… Окрім того, що церковне вінчання є дуже красивим, зворушливим процесом, воно ще й є найважливішим ритуалом у весільній церемонії. Адже шлюб, який реєструється у РАЦСі – для держави, а церковний шлюб, як кажуть, укладається на небесах. Коли дійсність шлюбу почали підтверджувати за допомогою церкви та про особливості сучасної церемонії вінчання – йтиметься далі.

Язичницькі традиції
У дохристиянські, язичницькі часи, люди також створювали сім’ї, одружувалися, однак відокремленої церемонії вінчання не існувало. Воно й не дивно, адже й храмів як таких не було. Люди поклонялися різним богам, природнім стихіям, відтак обряд вінчання здійснювали на природі. Якщо церква зробила шлюб таїнством, то у язичницькі часи це був обряд, доступний для споглядання всією общиною. Здійснювали його навесні, що уособлювало пробудження природи та зародження нового життя. Як із землі починали пробиватися молоді паростки пшениці, так і союз молодої пари, за віруваннями наших предків, мав би принести свої плоди. Звісно ж, і в дохристиянській церемонії існували певні обряди та ритуали. Приміром, молодят скроплювали водою (як скроплюють насіння, щоб воно проросло), а в деяких місцевостях заведено було садити «шлюбне дерево» або засівали перший спільний шматок землі просом чи житом. Звичайно, молодята давали обітниці одне одному, однак робили це перед ликом давнього язичницького бога Леля або Полеля (бог шлюбу й кохання) чи Лада (бог шлюбу, родинної злагоди та вірності), якого навіть зображували завжди поряд із дружиною Ладою.

Молодята одягали світлий одяг, квітчали свої голови вінками, а в обряді шлюбу були задіяні усі природні стихії, які мали б сприяти їм у подальшому житті.

Дуже часто весілля організовували у день першого весняного дощу, який вважався проявом шлюбу Неба та Землі.

З прийняттям християнства у 988 році на Русі розпочалася боротьба представників християнства з язичниками. Церква прагнула проникнути у всі сфери життя людей, аби підкорити собі усі життєво важливі процеси: одруження, народження дітей та смерть. Коли функція регулювання та документального підтвердження шлюбу перейшла у руки духовенства, церковне вінчання стало обов’язковим для повноцінного визнання шлюбу.

У перші часи впровадження християнства молодята ще вісім днів та вісім ночей не вважалися повноцінним подружжям. Вони носили спеціальні вінки, сплетені з квітів, а через вісім днів поверталися у храм, де читали спеціальну молитву для зняття вінків. Лише після цього ритуалу дозволялося вступати у сімейні відносини.

Та церковний шлюб не відразу став вагомішим за обіцянку вірності перед общиною чи громадою. До кінця дев’ятнадцятого століття навіть після вінчання (під час якого видавалася спеціальна довідка про те, що утворилося нове подружжя), молодята не мали права жити разом, поки не відгуляють весілля. При цьому, справивши весілля без вінчання, молода пара могла жити «на віру».

Православні традиції
Сучасна православна церква дозволяє вінчатися тричі. Якщо перший шлюб виявився невдалим, то кожна людина має можливість ще двічі випробувати свою долю. Однак передувати кожному наступному вінчанню повинне церковне розлучення. Для церковного розлучення мають бути вагомі причини. Духівник проводить бесіди із людиною, яка хоче вдруге обвінчатися. До слова, процедура розірвання православного шлюбу досить дороговартісна, і, як пояснюють священики, у цьому закладений певний «виховний» момент.

Дочасне спілкування із духівником передує і першому вінчанню. Ті, хто має намір обвінчатися у православному храмі, повинні бути охрещені у православній вірі, тобто бути представниками однієї конфесії.

Для здійснення обряду необхідні документи про реєстрацію шлюбу та паспорти молодят. Із «реквізитів» молодятам знадобляться вінчальні свічки (їх купують в церкві, а після весілля зберігають у потаємному місці), для нареченої – ікону Божої матері, для нареченого – ікону Ісуса Христа (освячені), і, безумовно вишитий рушник. Багато пар забуває про найважливіше – про обручки, які напередодні шлюбу потрібно передати священикові для освячення. Також знадобляться чотири хустинки: дві для тримання свічок, а ще дві – для дружбів, які триматимуть «вінці».

Є й певні вимоги до зовнішнього вигляду молодят: наречений повинен бути вбраним у класичний костюм, а наречена – у довгу світлу сукню (не обов’язково білу). Весільне вбрання нареченої повинне бути скромним: велике декольте варто прикрити накидкою, а голі руки – рукавичками.

Згідно канонів православної церкви, вінчання заборонене у вівторок, четвер та суботу. Назагал, у православних традиціях передбачено багато днів, які є неприпустимими для здійснення обряду вінчання. Та православні канони швидко і пластично трансформуються. У церковному шлюбі в православній церкві відмовлять особам, що не досягнули шлюбного віку (для чоловіків – 18 років, для жінок – 16), родичам (спорідненість визначає священик), особам, що вже перебувають у шлюбі, який не є розірваним. Не одружать тут хресного батька із рідною матір’ю похресника чи хресною матір’ю та рідним батьком похресниці, а також тим, хто був хресними батьками однієї особи. Мова богослужіння у православному храмі – церковно-слов’янська.

У православній церкві існує сувора заборона для жінок, у яких «дні очищення» (в час менструацій). У такі дні їм взагалі заборонено відвідувати церкву, не кажучи вже про те, щоб брати участь у Богослужіннях та таїнствах. Тому нареченій варто планувати день вінчання з врахуванням власного місячного циклу.

Католицька традиція
Вінчатися у католицькій церкві можна тільки один раз. У католицизмі обставиною розірвання шлюбу може стати лише смерть одного із подружжя. Інших причин для розірвання шлюбу католицька церква не визнає. Неможливість розірвання шлюбу та церковного розлучення у католицькій церкві означає також те, що про повторне вінчання не може бути мови. До вінчання допускаються молодята однієї віри, та не обов’язково однієї конфесії. Наречені можуть бути інославними (належати до різних конфесій), достатньо, щоб лише хтось із них був представником католицької віри. У випадку вияву бажання обвінчатися християнина із представником нехристиянської релігії, потрібен дозвіл Єпископа РКЦ, а також письмове підтвердження «іновірця», що він не перешкоджатиме партнерові сповідувати католицьку віру надалі. У випадку шлюбу католика із невіруючою людино, шлюбну обітницю дає лише християнин. При цьому атеїста не зобов’язують прийняти християнство ні напередодні таїнства вінчання, ні після нього. На відміну від православної церкви, у католицькій дозволено вінчатися у будь-який день, навіть у піст. Як правило, не проводять обряду вінчання лише у час Великого посту (перед Паскою) та протягом чотирьох тижнів перед Різдвом. Щоб обвінчатися у католицькій церкві, молодята мусять пройти курс катехізації, у якій йдеться не лише про релігійні аспекти шлюбу, але й про планування сім’ї та особливості подружнього життя.

Для здійснення обряду вінчання молодята повинні принести з собою лише обручки (напередодні варто передати їх у захристію), все інше при потребі мали б надати безпосередньо в церкві. У переддень вінчання молодята повинні посповідатися у католицькому храмі. У католицькій церкві не існує жодних обмежень для жінок відвідувати храм. Тому вінчання може відбуватися і під час «критичних» днів у нареченої.

Католицька церква є багатонаціональною, отже обряд вінчання проводять тою мовою, яка зручна для молодят. Однак тут, на відміну від православної церкви, значно більший список тих, кого не вінчатимуть. Церковний шлюб у католицькій церкві заборонений для осіб, які не досягли шлюбного віку (для чоловіків це 21 рік, для жінок – 18 років). Обвінчатися тут не можуть родичі (ступінь спорідненості визначає священик за допомогою певних таблиць), особи, що перебувають у шлюбі, психічно хворі та з алкоголіками чи наркозалежними людьми. Не дозволений шлюб із священнослужителями та монахами католицької церкви, з безплідними особами та з тими, хто вбив свого чоловіка чи дружину. Шлюб не укладуть, якщо стане зрозумілим, що це шлюб із примусу. Також не одружать осіб, всиновлених однією родиною.

Загалом, обряди православної та католицької церкви перегукуються між собою. Вони мають свої особливості, які залежать навіть від регіону, а не лише конфесійної приналежності. Однак основні елементи вінчання залишаються незмінними. Повний обряд вінчання складається з чотирьох етапів: обручення (обмін молодих обручками), вінчання (обходження довкола олтаря), одягання та зняття вінців (входження до шлюбу) та вдячного молебну, заключної вінчальної молитви. Спільною ознакою для шлюбу обох конфесій є також те, що здійснюють таїнство протягом світлового дня, до заходу сонця. Також в обох конфесіях заведено попереджати прихожан про те, що невдовзі утвориться нове подружжя. Священик починає оголошувати про це під час служби приблизно за два місяці до весілля. Це робиться для того, щоб ті, хто вважає, що є причини, через які подружжя не може скластися, підійшли і повідомили про це духівника.

Текст: Ольга Терещук, весільний портал “Пара молода”




17.02.2012              сьогодні 4, з початку місяця 38, всього 6813



◄ Попередня   Наступна ►





Про нас       Реклама       Весільний Раут

2006-2018 «Пара молода» - каталог весільних послуг України. Розробка сайту: vlasne.info