Весільні сукні ТМ Хадасса (Hadassa)
 









  
 
◄ Попередня   Наступна ►

Функціональне значення поліського весільного печива



Весілля в житті людини є тією подією, яка обставлена великою кількістю атрибутів і серед них значне місце займають атрибути кулінарного коду. Основним таким атрибутом є коровай, але окрім нього у весільній обрядовості побутує і ряд інших хлібобулочних виробів, які за своїм значенням не поступаються йому.

Другим весільним атрибутом кулінарного коду після короваю по всій Україні були "шишки". Назва даного обрядового печива походить від його схожості із сосновою шишкою. Сосна ж у народних віруваннях українців була символом життєвої сили, плодючості і в той же час слугувала оберегом від нечистої сили. Шишка цього дерева завдяки своїй формі вважалась фалічним символом, який уособлював чоловічу силу, потенцію. У весільній обрядовості символічне навантаження соснової шишки переносилось на порційне обрядове печиво - шишки.

Як свідчать матеріали середини ХІХ століття, шишки виготовлялися за декілька днів до весілля родичами як в молодого, так і в молодої. Це зумовлено тим, що молода ходила запрошувати жінок на коровай з шишкою. Крім цього, саме в переддень весілля, коли виробляли коровай, як молода, так і молодий запрошували на весілля гостей, лишаючи їм шишку.

В тих населених пунктах, де запрошення на весілля відбувалося без обрядового печива, шишки виготовляли разом з короваєм.

З часом традиція пекти шишки за день до виготовлення короваю зникла. Їх почали виготовляти в один день з короваєм. На Поліссі цим обрядовим печивом займалися всі інші жінки, які були присутні на коровайному обряді, тоді як основні коровайниці були зайняті біля короваю. Залучення коровайниць до виготовлення шишок мало на меті передати молодому подружжю, а також всім тим, кого ним обдаровували, всі найкращі якості сімейного життя. Адже до кола коровайниць брали лише жінок продуктивного віку, які перебували у першому шлюбі, жили в злагоді зі своїми чоловіками і мали дітей. Але, не дивлячись на це, на Чернігівщині до цієї справи могли залучатися і дівчата, які сходилися на прощальний вечір до молодої.

Наприкінці ХІХ ст. шишки виготовляли частково з пшеничного, частково з житнього борошна, в той час як для короваю намагалися брати пшеничне борошно. Згодом шишки стали пекти з того ж самого тіста, що й коровай. По всій Україні виготовлення вищезгаданого печива супроводжувалося коровайницькими піснями, але таких церемоній, як при виготовленні короваю, не відбувалося:

Пшенице-ярице, неподобонька твоя
У стозі літовати, і в засіци зимовати;
Подобонька твоя нам шишки бгати.
Бгайте шишечки дрібненько
І попечіте хорошенько.


Робили шишки на більшій території України переважно в такий спосіб. Коровайне тісто розкачували коржем і різали на смуги шириною 7-8 см. Ці смужки підрізали з одного боку ножем, загортали в качалочку так, щоб один бік лишався гладким (це був низ), другий же, порізаний, розпускався квіткою - це був верх шишки (рис. 1). Поряд з вищезгаданою і найбільш поширеною формою шишки на території Полісся побутували й інші. Так на Східному Поліссі (с. Землянка Глухівського пов. Чернігівської губ.) шишками називали невеличкі хлібці з одним або двома голубками наліпленими зверху. Їх інколи могли обмальовувати червоною фарбою
(рис. 2). Використання червоного кольору у весільній обрядовості не є випадковим, адже у світовій культурі він є кольором божества плідності, крім того у слов'янській культурі символізував незайманість та цноту нареченої. Наявність червоного кольору на шишці мала збільшити її магічні властивості, які наділяли людину життєвою силою та плідністю.
Символьні фігурки для весільного короваю
Одночасно з назвою "шишка" в деяких районах Полісся побутували й інші локальні назви. На Східному Поліссі шишку могли називати "перепійцем" (Чернігівщина), "перепуйцем" (Сумщина) - це був невеличкий хліб з шишкою зверху (рис. 3), "кренделем" - маленька пампушка. В північно-західних районах Полісся (Зарічненський р-н Рівненської обл.) шишкою називали "коровайчик" - маленький круглий хліб з квіткою зверху або й без прикрас (рис. 4).

Випікалися шишки разом з короваєм, якщо було місце, а як ні - то після нього.

Ритуальне призначення шишок полягало перш за все в обдаровуванні коровайниць та дітей і не передбачало взаємного обдаровування. Відбувалось воно того ж дня, коли випікали коровай. Коровайниць обдаровувала мати перед тим, як вони мали йти додому і шишки були своєрідною дякою за їхню роботу. На Житомирщині (с. Чоповичі Малинського р-ну) при обдаровуванні шишками співали:

Коровайници п'яни
Все тісто покрали
Хто в міх, хто в кишеню
Своєм дєткам на вечерю.


На Чернігівщині (с. Прохори Борзненського пов.) на початку XX ст. обдаровування дітей шишками називалось "хватать коровай". Одна з коровайниць шишки у решеті виносила у сіни дітям, яких багато збиралось із різних кутків. Діти кидалися до жінки і діставали шишки, а коровайниця піднімала решето і не давала. Рідко яка жінка вистоювала на ногах, а то й повалювали її, а шишки розхватували. Обдаровування дітей шишками мало магічне значення і було спрямоване на їх народжуваність у молодого подружжя в майбутньому.

Крім обдаровування коровайниць та дітей, на Східному Поліссі шишки служили, як зазначалося вище, для запрошення жінок на коровай та гостей на весілля. Молода і дружка від родини молодої, (молодий і боярин - молодого) з шишками ходили по селу і запрошували: "Просили батько, мати і я прошу на хліб, на сіль, на весілля". При цьому запрошеному лишали шишку, і він не мав права відмовити молодим.

Шишку інколи брала з собою молода йдучи до комори в першу шлюбну ніч (с. Британи Борзненського пов. Чернігівської губ.). В даному випадку шишка теж мала магічне навантаження і її наявність під час першої шлюбної ночі була направлена на забезпечення плодючості молодих. Адже фігурка шишки як в українській, так і в білоруській, традиціях має фалічну символіку.

Подекуди на Центральному (с. Недашки Малинського р-ну Житомирської обл.) та Східному Поліссі (с. Камінь Кролевецького р-ну Сумської обл.) шишки слугували також для обдаровування всіх запрошених під час ділення короваю: разом з шматком короваю на тарілку клали і шишку. На Волині (с. Борки Любешівського р-ну) шишки роздавали в день весілля родичам. На Рівненщині (с. Острівськ Зарічненського р-ну) коровайчики (шишки) роздавали під час ділення короваю батьку й матері. В даному випадку всі, кого обносили шишками, обдаровували молодих подарунками. Ще на початку ХХ ст. це були земельний наділ, худоба, кури, гуси, домоткане полотно, хустки, "крам" (купований матеріал для пошиття одягу), гроші. З часом вищезгадані подарунки почали замінюватися виробами легкої промисловості та грошима. Подарунок в першу чергу залежав від близькості родичання: найближчі родичі дарували більш цінні речі, дальні - дешевші. Хоч дане взаємне обдаровування між молодими та гостями не було адекватним, але було глибоко символічним, адже хліб в нашого народу був найбільшою святинею. В основі роздачі шишок відомий етнограф Д. К. Зеленін вбачав магічне забезпечення достатку і плодючості.

На території Українського Полісся побутувало також весільне обрядове печиво відмінне за своєю формою від шишок, але подібне за своїм функціональним значенням. Найчастіше це було печиво з коровайного тіста у формі пташки та печиво геометричної форми. Готувалося воно як і шишки жіноцтвом за день до випечення короваю чи одночасно з ним - це залежало від місцевих традицій.

В окремих селах Чернігівщини печиво у формі пташки називали "соловейчиками"; на Київщині - "жайворонками" або "голубами"; на Житомирщині (с. Меделівка, Ворсівка Радомишльського р-ну) - "качечками"; на Рівненщині - "зозульками", а на Волині "гусками" (рис. 5). В народних уявленнях голуб, соловей, жайворонок є чистим святим Божим птахом. Крім цього, такі птахи, як голуби, гуси, качки наділялися шлюбною символікою. Деякі дослідники вбачали у символічному мотивуванні пташиних образів відображення особливостей поведінки і співвідношення їх у природі, яке переноситься на людей чи приписується їм у певних обрядових ситуаціях. Виходячи з цього, можна зробити припущення, що печиво у формі птаха символізувало чистоту молодих, їх вірність та любов один до одного, довгий і щасливий шлюб.

Не дивлячись на різноманітність назв весільного печива у формі пташки, робилося воно декількома способами. Так спосіб виготовлення "зозульок" на Рівненщині мав два варіанти. Смугу тіста з одного краю розрізували на три рівні частини і це був хвіст. З іншого краю приліплювалася голівка, а до неї дзьобик. Там де мала бути шия - тісто трохи збиралося і пташка виходила з піднятою головою (рис. 6). В другому випадку смугу тіста теж розрізали на три смужки більш ніж до середини, а на інший край приліплювалася голівка. Потім дві бокові смужечки тіста закладали одна на одну і таким чином пташка "піднімалася". Ці бокові смужки були крильцями, а середня - хвостиком. Щоб додати зозульці довершеності, кожну смужечку скраю підрізали (рис. 7).

Процес вироблення "жайворонків" або "голубів" на Київщині відрізнявся від зозульок. Для цього печива розкачували дві довгенькі качалочки, які хрестоподібно клали одна поверх другої. Нижню качалочку обкручували навколо верхньої, направляючи при цьому її кінці одночасно вниз і в протилежні сторони - це були крильця. В процесі цього верхня частина виробу піднімалася і на неї приліплювали голівку. Її оздоблювали дзьобом з тіста та очками у вигляді заглиблень, зроблених ножем. Як і у випадку із зозульками, останнім моментом вироблення печива було розрізання краю крилець та хвостика на декілька частин (рис. 8).

В с. Осівці Брусилівського р-ну Житомирської обл. було зафіксовано випадок, коли качечку з тіста насаджували на паличку, обмотану тістом (рис. 9). Пекли її перед полум'ям у печі. Тісто для цього печива не обов'язково мало бути коровайним. Обрядовим призначенням качечок одночасно з шишками було обдаровування ними дітей. Крім цього, ці качечки на паличках втикали в лежень.

На території Полісся побутувало й інше печиво, яке виконувало ті чи інші функції шишок.
Так Г. Т. Пашкова подає цікавий матеріал з села Бережниця Дубровицького р-ну що на Рівненщині: "...мати молодого чи молодої пекли ще "пірожки" або маленькі хлібці. Запрошуючи на весілля, молодий чи молода залишали запрошеним пиріжок чи хлібець. Якщо родичі жили в інших селах, хлібці для них передавали через своїх родичів або знайомих. Без цієї своєрідної "візитівки" на весілля не йшли".

Виготовляли на Поліссі іще деякі види печива, які, як і шишки, роздавали одночасно з короваєм усім запрошеним або лише близьким родичам. Так у Малинському та Коростеньському районах Житомирського Полісся побутувало весільне печиво під назвою "пірник" ("пєрник"). Назва печива походить від слова пряник. Випікати це печиво міг будь-хто. Часто це робили родичі або сусіди молодого і молодої, адже виготовляли їх в обох родинах. Випікали це печиво у великій кількості, тому починали пекти заздалегідь, починаючи з вівторка, середи і до п'ятниці. Робили пірники з солодкого тіста: додавали меду, а як не було, то цукор "перепалювали". Інколи до тіста додавали й родзинок. Тісто розкачували коржем і різали на смуги шириною 5-8 та 15-20 см. Потім ці смуги тіста різали навскіс так, щоб вийшло ромбоподібне печиво. Верх прикрашали квітами, листям з цього самого тіста, могли ще посипати маком (рис. 10). В окремих селах Малинщини (Скурати) печиво такої самої форми та розміру, але прикрашене посередині "ялинкою" ("йолочкой"), називалось "весєльний пирог" (рис. 11). Відмінним було також те, що випікали це печиво того дня як і коровай.

"Пірниками" ("пєрники", "весєльниє пироги") "обсилали" рідню під час ділення короваю і вони відігравали роль подарунка від молодих. Печивом більшого розміру обдаровували рідних та хрещених батьків, а меншого - всіх інших гостей. Подекуди (с. Скурати, Малин, Житомир) обдаровували весєльними пирогами лише близьких родичів. Разом зі шматками короваю давали стільки пирогів, скільки було членів родини. Для дорослих давали більші, а для дітей - менші.

Як свідчать матеріали початку XX ст., зібрані Василем Кравченком, в окремих селах Житомирщини пірниками молодого обсилали рід дівчини. Почесний обов'язок нести "коробок" з пірниками, двома тарілками, двома чарками, "настільниками" і горілкою покладався на свата. Обдаровування відбувалось так: маршалки наливали горілку в чарки, які ставили по одній на тарілку, сваха з боку молодого клала туди стільки перників, "скільки душ сем'ї рідні, яку обсилають".

На початку XX ст. на Житомирщині (с. Забріддя Левківська вол. Житомирський пов.) для обсилання роду призначалися "марципани". Мати до подарунка клала печиво, які разом з двома чарками горілки маршалок підносив тому чи іншому члену родини. У всіх вищезгаданих випадках обдаровування теж вступав в силу закон "дарунок-віддарунок", який присутній і при обдаровуванні шишками під час ділення короваю.

Варто зазначити ще те, що шишки побутували на всій території України. Крім цього, їх виготовляли і в сусідній Білорусії. Виготовлення печива у формі пташок більш характерне для північних та західних районів України. Побутувало воно й у Білорусії та Східній Польщі. Пірники випікали також в окремих населених пунктах Поділля та у Білорусії.

Що ж до Українського Полісся, то поширення шишок тут можна позначити зі сходу регіону на захід по спадаючій. В районах Східного Полісся побутування шишок із тіста є найпоширенішим. На Західному Поліссі шишки виробляли зовсім іншої форми і були вони прикрасою короваю. Це - двопалі гілки обмотані смужкою тіста і прикрашені зеленню. Функції шишок тут виконувало печиво у формі пташки. На теренах Центрального Полісся зустрічається як перший, так і другий вид печива, крім цього, лише тут побутує таке обрядове порційне печиво як пірники.

Основним ритуальним призначенням шишок та іншого печива, яке виконувало їхні функції, було обдаровування коровайниць та дітей після виготовлення короваю та запрошення гостей на весільну гостину. Рідше шишки слугували подарунком під час ділення короваю, а наявність шишки в коморі під час першої шлюбної ночі мала поодинокі випадки.

Як шишки, так і інше вищезгадане порційне печиво, відігравали роль подарунка від молодих. Не дивлячись на те, що в більшості випадків молода, молодий чи господиня за шишку нічого відразу не отримували, в силу все-таки вступав закон "дарунок - віддарунок". Адже символічне печиво, яке могло уособлювати в собі прагнення багатства, щедрості, життєвої сили, плідності, не лишалося неприйнятим і не віддяченим. Йдучи на весілля, кожен брав з собою хлібину і подарунок або гроші.

Автор: Людмила Войтюк Коровайний обряд на Поліссі // Народна творчість та етнографія. - 2004. - № 3.
Джерело: www.etnolog.org.ua

 




05.03.2010              сьогодні 1, з початку місяця 20, всього 7871



◄ Попередня   Наступна ►





Весільним підрядникам: Про нас  |  Реклама  |  Вхід / Реєстрація

2006-2018 «Пара молода» - каталог весільних послуг України. Розробка сайту: vlasne.info