Банкетний зал Сюрприз
 









  
 
◄ Попередня   Наступна ►

Гриць Драпак: Запросіть на весілля – розсмішу не абияк



Запросіть на весілля – розсмішу не абияк.
Треба пам’ятати, що кожен гість на весіллі – то як лауреат державної премії.
Хай кожен, хто прийшов на забаву, повеселиться на славу.

Гриць Драпак, заслужений артист України, актор та гуморист
Хто на Тернопіллі не знає гумориста та сатирика Гриця Драпака? Та й не тільки на Тернопільщині, добру славу має він й в інших областях України та за кордоном, де часто запрошують його не тільки погастролювати, а й весілля провести.
Так-так, Гриць, незважаючи на те, що він професійний актор, заслужений артист України, ще й кращий з-поміж тамадів. Хто був на зорганізованому і проведеному ним весіллі, запам’ятає таке дійство надовго, ще й рідним та друзям радо порекомендує цього гумориста на весілля, забаву, хрестини, іменини чи ювілей. Сьогодні я для вас, наші читачі, а це здебільшого вчорашні наречені чи завтрашні молодята, їх батьки, що якнайнаполегливіше готуються до забави, організую зустріч з неповторним Грицем Драпаком.

– Отже, Грицю, почнемо з того, що було до тамадування на весіллях?
– А що було? Народився, охрестили і на шлях життєвий благословили мене батьки. Відтоді один такий з родини живу і керуюсь гаслом «Регочіться, смійтеся…». Всі решта в роді начебто нормальні люди…

– Я розумію, що без гумору ми не поспілкуємось. А в чому ота ненормальність як ти кажеш, а я вважаю – оригінальність та самобутність? Ти лише до людей вийдеш – уже сміються, слово одне скажеш – регоче нарід.
– Зі сміхом легше на світі жити, легше долати проблеми і негаразди. І взагалі, життя треба сприймати з гумором. Кожен з нас потрапляє у смішні та кумедні історії, але не кожен їх здатний бачити, відчути, посміятися з себе, коли треба.

– А ти вмієш пожартувати над собою?
– Ліпше, справді, посміятися над кимось, особливо над нинішніми політиками. Але й над собою можна. А чого б не посміятися, нещодавно відсвяткував 50-річний ювілей. Уже смішно… З’їхалися до Тернополя рідні, друзі, колеги-актори. Чим не привід посміятися над собою в першу чергу? А щоб не відчувати років, я постійно у русі – то тут то там – концерти, гастролі, роль ведучого на урочистих заходах. А вже як, поміж тим, піду на весілля – просто парубком себе почуваю. То до молодої чіпляюся, то до гостей. Але делікатно, аби хто не відмастив…

– І знову ти жартуєш, а проте ті, в кого на весіллі тамадував, про твою роботу високої думки.
– Невже? Приємно чути… А якщо правду казати, то тамадую я від щирого серця, забавляю гостей, як умію. Найбільше пишаюся тим, що двох однакових весіль я ще не проводив. Є тамади, що працюють за сценарієм, а я постійно імпровізую, намагаюся, щоб усі, хто прийшов на забаву, повеселилися на славу. А в першу чергу дбаю про молодих, бо то їхнє свято.

– І як складається доля тих молодих пар, яких ти «наставляєш на путь істинний»? Після весілля не поспішають розлучатися?
– Треба мати стримання, нині весілля дороге задоволення. Хіба можна гроші на марно викидати? Кажуть: «Оженився – стратився, взяв собі жінку – …». Але я нецензурщини не вживаю. Люблю, щоб на весіллі, забаві чи на концерті все було у межах приємного цивілізованого веселого спілкування.

– Воно й не дивно – ти ж дипломований артист…
– Так, після народження у моїй мальовничій рідній Констанції, що на Борщівщині, я закінчив школу у цих краях, потів вчився у Теребовлянському культосвітньому училищі, згодом на акторському відділенні театру Франка у Києві. А далі був Тернопільський облдрамтеатр, обласна філармонія, будинок культури «Березіль». І не тільки. Коли бракувало грошей, то і квітки «штампував», і кульчики (сережки – прим. ред.), нутрій вирощував… Але, незважаючи на все, мабуть, таки маю талант, бо дали мені звання заслуженого…

– Бо заслужив, Грицю…
– Може й так – люблю книжки мудрі читати, з людьми спілкуватися, їх веселі історії записувати у свою мудру книжку (показує блокнот), а тоді те все до купи складаю, ще мені друзі-автори допомагають – і все це лине тоді зі сцени. Регочіть, люди, на здоров’я, стільки вашого…

– Ти родом з Борщівщини, а там, як відомо, бережуть національні традиції, вміють гарно співати, танцювати, вишивають прекрасні борщівські сорочки, відбувається веселий фестиваль борщівської вишивки та борщу «Борщ їв».
– О, та на цім фестивалі я перший чоловік. З радістю виступаю і як ведучий, і як гуморист. Для своїх земляків як не попрацювати від щирого серця? Тим паче, що там є і вишивки, і забави, і пісні, і танці, і приїжджають багато моїх колег, артистів, що вміють народ забавляти. А ще там є борщівські наливки та самогон… А на закуску – борщі з пампушками та вареники з галушками… Та то треба бути чистим вар’ятом, аби на таку забаву не поїхати…

– На весіллі також є і закуски, і горілка…
– О, то інше – на весіллі я як на роботі, сам кожного пияка стараюся припильнувати. А кожній молодиці комплімент треба зробити. І теща з тестем та свекор з свекрухою потребують мого «доброго» слова…

– Колись в українців такої посади як тамада на весіллі не було. Чому ж вона таки з’явилася і чи потрібна?
– О, потрібна дуже, бо вона мені і таким як я заробити дозволяє… Знов жартую. А якщо серйозно, то це справді проблема – колись українці самі забавлялися, веселилися, багато співали на весіллях, а тепер хочуть, щоб їх бавили. Різниця в тому, що колись веселив староста, а тепер тамада. А може, то і правильно – люди платять за професійне ведення забави. Хтось мусить тим процесом керувати. Питається, хто як не я? Знову жартую. А якщо серйозно казати, то у Тернополі першим тамадою можна по праву вважати актора нашого драмтеатру Михайла Антоновича Безпалька, він це робив просто супер. І нині є чимало талановитих тамадів, що окрім сцени ще й підробляють на забавах. Але є й справжні бездари, їм тільки гроші взяти та весілля відбути, ще й якусь з ігор чи конкурсів в іншого тамади вкрасти, у нас в тому плані немає жодного авторського права. Тільки щось придумаю, бо не схвалюю тих вульгарних танців з качалкою між ногами, як одразу моя ідея йде від весілля до весілля. Тому нині тамадують всі кому не лінь і це проблема, бо так не має бути…

Або як почнуть тато, мама, хресні ті вірші читати, аж шляк трафляє. То я слухаю-слухаю, а тоді кажу – а тепер скажіть по-людськи чого ви своїм дітям бажаєте… А там, дивись, хтось напідпитку мікрофона вириває, хоче анекдот розказати, який я ще в третім класі знав. Доводиться після того свій розказувати… Але делікатно, з гумором, аби нікого не образити. Взагалі у цій справі треба бути психологом, бо можна і по вусі дістати… Треба пам’ятати, що кожен гість на весіллі – то як лауреат державної премії…

– Люди платять гроші і хочуть віддачі. Чи завжди вдається знайти спільну мову з молодятами, батьками, гостями, з усім весіллям?
– Хочу не хочу, а мушу, чи маю настрій чи ні, а працюй язичку – будеш їсти паляничку. Я ж тепер працюю як приватний підприємець у царині естрадного розмовного жанру. Ще зі школи байки розказував, збитки (витівки – прим. ред.) робив, так і до нині…
На весіллі я згуртовую всіх – і батьків, і наречених, і кумів, і сватів, як в політиці – всі фракції разом. Щоб не було гостей ліпших і гірших, бо приходять і прості люди, і великі начальники: скромно одягнуті і з перснями на кожному пальці. І щоб ніхто не впав до холодцю, і щоб хтось не покинув весілля без пляцків (солодощів – прим. ред.) – то також я маю припильнувати… А то пишуть у газетах: «Надасть послуги професійний тамада…». У мене виникає запитання, а де ж ти вчився? Всі «звьозди», а світять по справжньому чомусь одиниці…

– Якось на днях чула – ти й по радіо співаєш…
– Я не співаю, я виконую… На гітарі бринькаю шансон. Моя «Українська Мурка» останнім часом на 1-2 місці у хіт-парадах: «Прибули батяри з Києва до Львова, Мали кілька делікатних справ, З ними була дівка, трохи гонорова, хтось її Маруською назвав…»

– А яким було твоє весілля, яким бачиш весілля дітей?
– Моє хоч було і давно, та його пам’ятають і до сьогодні. До мене приїхали друзі-актори, співаки, було ціле дійство. Красива брама, мої друзі у шароварах з піснею «Їхав, їхав козак містом…» ведуть мені коня і не звичайного, а коня в яблуках з файною капою (покривало – прим. ред.) зверху. Було на що подивитися… Усе село зійшлося, до нині згадують…

А щодо моїх дітей: дочка Таня вже працює лікарем, син Тарас ще студент мед університету – кажу ж вам, нормальні всі. Сподіваюся, що незабаром вони зустрінуть свою долю, як колись ми з їх мамою, і ми відгуляємо гарні, пишні, а головне веселі весілля, такі, якими їх побачать мої діти. А мої друзі-актори, яких я запрошу чи то на гостину, чи на забаву для гостей, сподіваюся, і для них, як колись для мене, зорганізують незабутнє свято. Бо весілля – це свято, що має запам’ятатися на все життя…

Розмовляла: Галина Миколина, весільний портал «Пара молода»




20.12.2009              сьогодні 1, з початку місяця 28, всього 12574



◄ Попередня   Наступна ►





Весільним підрядникам: Про нас  |  Реклама  |  Вхід / Реєстрація

2006-2018 «Пара молода» - каталог весільних послуг України. Розробка сайту: vlasne.info