Банкетний зал Сюрприз
 









  
 
◄ Попередня   Наступна ►

Імітація щастя



Свіже ранкове повітря швидко наповнило кімнату. Крізь відчинене вікно воно ввірвалося з такою силою і напористістю, що аж спантеличило.
- Саме такий мужчина мені і потрібен, — майнуло в голові Олени. — Сильний, впевнений, з ефектом несподіваності…

Вона вже давно втратила надію зустріти свій ідеал. Навіть близькі до бажаного образу не траплялися. А їй вже 34 роки. За плечима – п’ять згаяних років спільного життя з чоловіком, який розбив серце і розчарував так сильно, що оговтатися не могла майже два роки. Потім – швидкоплинні романи, які тривали не більше двох-трьох тижнів. Чоловіки в її житті вже давно стали лише засобом отримання сексуального задоволення чи банальної можливості не бути одній. Самотність якось особливо не лякала. Ні, вона була самодостатньою жінкою, яка достатньо заробляла на себе і знала, чого хоче. Правда, грошей постійно не вистачало, а ще більше – уваги, тепла і сильного плеча. Можливо, саме тому й погодилася на такі стосунки з Ним, якого ретельно ховала від усіх друзів, знайомих і навіть рідних. Адже в нього є дружина і двоє дорослих доньок. Він — табу для неї. Але їй так з Ним добре. Він відчуває її, розуміє, дає сил і впевненості. Вона його, мабуть, навіть любить.

- Алло, Ірка, ти вже на роботі? — промовила вона сонним голосом у трубку. — Зможеш сьогодні вирватися?
- Хіба що в обід, бо на роботі завал, — відповіла діловим тоном подруга.
- Я так і знала, в тебе ніколи на мене часу нема, — ледь занила Олена.
- Перестань, ти ж знаєш, що я тебе дуже люблю, але в мене на роботі… сама розумієш…
- Розумію, — вже рівнішим тоном перебила Олена. — Тоді на першу в нашій кав’ярні?
- Угу, — промурликало у трубці і запищали різкі гудки.

Запах кави, молока і солодощів обдарував душу благодатним відчуттям незрозумілого і тихого щастя. Ірини ще не було — вона завжди запізнювалася, хоча сама страшенно не любила когось чекати. Мила офіціантка, розпашіла від паруючої кави, з усмішкою на лиці привіталася і подала меню.

- Каву Латте, — відсуваючи її руку промовила Олена. — Решту пізніше.
- А щось з солодкого? — поцікавилася дівчина.
- Ні-ні, — якось навіть категорично відповіла Олена. — Тільки каву.

З солодощами вона була обережна. Віднедавна сіла на спеціальну дієту, то ж рахувала кожну калорію. За два тижні вже встигла схуднути на 3 кг і цим дуже пишалася. Особливо після тієї ночі, коли Він їй сказав, що в захваті від її нової фігури. Тепер схуднення стало ледь не манією.

- Привіт, вибач за спізнення, на роботі шеф затримав, — тараторила захекана Ірина, скидаючи пальто і на ходу замовляючи каву.
- Та нічого, я вже звикла, — зіронізувала Олена.
- Хм, ну чого ти так наїжачуєшся, — пробурмотіла Ірина, ледь надувши губу.

Раптово вона метнулася до сумки і витягла новесенький мобільний.
- На роботі видали службовий, — похвалилася вона. — Не супер крутий, але новенький. І ліміт на 200 гривень щомісяця. Мені вистачить…
- Прикольний, — протягла Олена, клацаючи по новеньких клавішах. — Думають у вас про своїх працівників.
- Угу, дуже. Я пів року його вибивала. А досі по роботі за свої кровні говорила, — обурювалася Ірина.
- Але кровні в тебе є стабільно…

Це прозвучало наче образа на життя. Олена перебивалася випадковими заробітками, частково жила з грошей мами, котра працювала за кордоном. Стабільної роботи не було — долучалася до якихось проектів, які Ірина часто називала сумнівними і постійно торочила їй, що вона неправильно вкладає гроші.
- Лєнка, в тебе і особистого життя стабільного нема, — раптово якось жорстоко додала Ірина. — Мало того, що гріх на душу береш, то ще й все у вас якось незрозуміло. Тобі не набридло бути коханкою, коли йому треба.

Ірина знову затягла свою стару пісню. Вона була категорично проти її стосунків з Ним, бо вважала, що то великий гріх розбивати чужу сім’ю. Щоправда, Він від дружини не йшов. Клявся у коханні, палко цілував і ніжно обіцяв, що буде поруч завжди. Але і надалі вів подвійне життя.

- Хіба я неправа? — продовжувала далі Ірина. — Ти ж обіцяла, що залишиш його! Зрозумій, він тебе морально ґвалтує щоразу, коли приходить в твоє життя, коли торкається тебе, обіцяє всілякі небилиці. А потім все одно повертається до зрадженої дружини.
- Та ну, ти вже таке говориш, — розізлилася Олена. — Мені потрібне нормальне сексуальне життя, я - жінка і потребую ласки і любові…
- Яку крадеш, — з сарказмом додала Ірина і, змінивши тон, додала, — але поки до тебе це не дійде, я тут сама до себе говорю. Ладно, давай поговоримо про щось інше.

Настрій було зіпсуто, але вирішити всі питання по роботі треба було. На новий проект було багато надій, і Ірина в цьому могла неабияк допомогти.
До вечора довелося крутитися, як білка в колесі. Тому, коли повернулася додому, впала на диван без сил і будь-якого бажання навіть поворухнутися. Але мелодія, яка раптово порушила тишу в квартирі, змусила забути все – це був рингтон, який вона поставила на Нього.
- Я сказав їй, що їду у відрядження на два дні. Готуйся, у нас попереду нескінченність кохання, — пролунало у трубці.
Дні минули у щасливому безпам’ятстві швидко і коли прийшов час розставання, тіло і душа протестували проти знову нагнітаючої розлуки.
- Сонечко, мушу вже бігти, — прошепотів Він. — Ти була неймовірна. Я тобі сьогодні ввечері передзвоню. Все, кохаю…

Але в голові Олени якось для самої себе несподівано прозвучали слова Ірини: «… він тебе морально ґвалтує щоразу, коли приходить в твоє життя, коли торкається тебе, обіцяє всілякі небилиці. А потім все одно повертається до зрадженої дружини». Жах від цих слів вималювався на її обличчі так явно, що Він помітив. Але вона придумала відмовку і швидко провела його до дверей.

Якась сильна і рішуча думка змушувала її щось змінити. Раптово згадала про роботу, яку пропонувала їй Ірина. Вона швидко знайшла номер телефону у ту фірму і подзвонила. Приємний жіночий голос підтвердив у слухавці, що Ігор Іванович в курсі про неї і готовий з нею зустрітися сьогодні о 14 годині. Попри ранню годину, збиратися почала одразу, щойно закінчила розмову. Час минав дуже довго, але нічим іншим займатися вона не могла – приміряла різні плаття, комбінувала різні елементи одягу, підбирала прикраси і взуття. Нарешті, коли пробила 13 година, вона вхопила сумочку і просто вилетіла з дому.
У приймальні молода дівчина привітно усміхнулася, коли Олена увійшла в двері, і попросила почекати поки вона повідомить Ігора Івановича. За кілька хвилин двері під колір горіха відчинилися і вийшов молодий статний чоловік. У його рухах, мові, поведінці відчувалася неймовірна сила, впевненість і, водночас, м’якість. Було у ньому щось дивовижне, що аж лякало. Може, це її внутрішнє бажання покарати Його змушує дивитися на цього чоловіка так?

Ірина була шокована, коли Олена за чашечкою кави і великим куском тортика розповіла про своє нове стабільне життя. Вона вже три місяці працювала менеджером і робота їй подобалася. Ігор два тижні тому наважився запросити її на побачення і відтоді вони разом.

- Ну, а як те все пережив твій колишній? — зі своєю журналістською цікавістю спитала Ірина.
- Він побачив, що я щаслива і сказав, що щиро мені заздрить, — сказала Олена.

Вона не сказала подрузі, що насправді він просив її подумати, обіцяв, що залишить заради неї дружину. Був він, як виявилося, для неї лише імітацією щастя, яке прикривав не такими вже й широкими плечима...

Автор: Ірина Марцінковська




15.12.2009              сьогодні 4, з початку місяця 15, всього 4164



◄ Попередня   Наступна ►





Весільним підрядникам: Про нас  |  Реклама  |  Вхід / Реєстрація

2006-2018 «Пара молода» - каталог весільних послуг України. Розробка сайту: vlasne.info