Запальна історія „вогняної потіхи” або „За що сидів Казанова?”

У 1750 році під час грандіозного феєрверку монахині так захопилися яскравим видовищем, що без вагань піддалися спокушанням Джакомо Казанови. За це герой-коханець потрапив за грати. Але вже за 3 роки втік із в’язниці, скориставшись тим, що охоронці задивилися на феєрверк. А 2500 років тому...

...древні китайці вперше кинули у вогнище великі друзки молодого зеленого бамбука. Пролунав вибух, який спершу налякав людей. Але згодом вони поміркували і вирішили, що це, мабуть, і злих духів зможе відігнати. І почали палити бамбук (або, як його стали називати, „пао чак”) під час весіль, днів народження та інших свят. І навряд чи тодішні китайці спинилися б, дізнавшись, що це просто сік молодої рослини перетворюється на пару і створює тиск, який розриває стебло. Надто вже потішав їх гучний звук. Так починалася історія феєрверку.

А порох? Порох винайшли даоські монахи значно пізніше, у ІХ столітті вже нашої ери. І не для розваги, до речі. Це був результат їх пошуку еліксиру молодості. Змішали вони селітру, деревне вугілля та сірку – і перевернули історію світової цивілізації. „Чорний порошок” вибухнув спершу яскравими вогнями на Сході, а діставшись Європи у ХІІІ столітті, започаткував вогнепальну зброю.

І як би цинічно це не звучало, „еліксиром молодості” почали вбивати.
Однак європейці влаштовували феєрверки не лише на полях бою. Монархи одразу оцінили красу керованого вогню і регулярно влаштовували запальні „PR-акції” для свого звеличення. Особливих успіхів у цьому досягли італійці в ХІV – ХV століттях. Вони використовували для феєрверків статуї, живопис, ілюмінації. А в царській Росії в 1545 році, за правління Івана Грозного, навіть посаду спеціальну у стрілецькому полку ввели – „пороховий воєвода”. Бюджетний „піротехнік”, окрім військових обов’язків, також відповідав за створення та проведення „вогняних потіх”. Російський цар Петро І сам освоював цю професію. Він годинами експериментував над новими складниками феєрверків, навіть сюжетні картини з кольорових вогнів малював. А свою творчість присвячував військовим перемогам, релігійним та сімейним святам. Пристрасним до вогняного живопису був і перший американський президент Джордж Вашингтон. 4 липня 1776 року він метафорично зобразив у феєрверку Англію у вигляді кволого лева, а США – оголеної красуні.

З ХІХ століття виробництво феєрверків набуло комерційного характеру. З’являються перші фабрики з виготовлення та проведення піротехнічних шоу. Розпочата тоді робота з розширення асортименту „вогняних потіх” не зупиняється і нині. Вогняні водоспади, динамічні фігури, фонтани, масштабні висотні салюти, денні феєрверки… Проте з часів першої бамбукової „петарди”, пригод невгамовного Казанови та епатажних забав монархів мета дійства не змінилася – вражати, захоплювати, закохувати і спокушати глядачів.

Автор: Валерія КЛИМЧУК