Весільні сукні ТМ Хадасса (Hadassa)
 









  
 
◄ Попередня   Наступна ►

Італійське випробування кохання



- Принеси мені дзеркальце, – попросила Олена.
Антоніо вже чув ці слова і два дні носив дзеркальце в кишені, але, скориставшись тим, що Олена не нагадувала, не давав його їй. Чоловікові не хотілося, щоб дружина побачила, яким стало її обличчя після аварії. І коли вже вона наполягла на своєму, то не посмів відмовити. Олена глянула на себе. Тільки очі (її голубі-голубі очі) дивилися на неї. А ще зашерхлі губи виднілися між бинтами. З тих голубих очей покотилися сльози. Жінка навіть не витирала їх. Мабуть, вперше за багато днів дала волю емоціям і розплакалася. А тоді, коли лікарі самі не могли сказати, чи вдасться уникнути пожиттєвого каліцтва, вона немовби заціпеніла – ні сльозини, ні нарікань на долю. Тільки вдячний погляд, яким вона зустрічала Антоніо, коли той заходив у палату…

Дорожньо-транспортна пригода, в яку вона потрапила, сталася через декілька місяців після того, як вони офіційно зареєстрували свій шлюб за всіма італійськими канонами. Вийшло так, що біда нібито була послана якоюсь вищою силою, аби випробувати їх почуття. У лікарняній палаті Олена не раз ловила себе на думці: «Чи не втомиться в якийсь момент Антоніо від цього випробування?». Чоловік ніби відчував ці її побоювання і був особливо уважним та турботливим. Коли, нарешті, лікар зняв пов’язку з обличчя і почав вголос розмірковувати, які пластичні операції потрібно ще зробити, Антоніо показав фотознімок Олени.

- Ось такою красунею була моя дружина, – сказав лікарю. – Постарайтесь повернути цю красу.
Коли Олена зараз чує про закордонні заробітки, то хоч-не-хоч повертається в той час, коли сама вирішила податися в Італію. Після того, як зустріла випадково у місті свою давню знайому і та розповіла їй, скільки наших жінок непогано там влаштувалися, думка про заробітки стала нав’язливою.
Це був початок дев’яностих років. Всі знають, який це час – безробіття, безгрошів’я, безнадія. Олені було особливо важко, бо сама ростила дочку.

Італійці вміють залицятися

Їхала в Італію в ролі звичайної туристки – на сім днів. Хоч добре знала, що через тиждень не повернеться додому, а залишиться там нелегально і шукатиме роботу. До того ж націлилася на Неаполь, бо там, як казала знайома, люди багатші, то краще платять. На площі Гарібальді, де зазвичай збираються українці-заробітчани, як розтлумачувала їй бувала землячка, мала знайти лучанку на ім’я Ольга, яка вже обжилася в Італії і сама стала роботодавицею.

Неаполь зустрів якось непривітно. Було похмуро, навіть прохолодно, як для півдня країни в кінці весни. Роботу мала вже наступного дня після приїзду в Італію. Звичайно, «не за так». І вважала, що робота хороша. Бо це був догляд за престарілим подружжям, багатий син якого в основному жив на Сицилії. До того ж це були здорові люди – мається на увазі психічно здорові. Тож з ними легше порозумітися.
Часу вільного було багато. На подвір’ї знайшла клаптик землі, не зайнятий газоном, і посіяла чорнобривці, матіолу, насіння яких привезла з собою. А коли влітку квіти, які так нагадували про Луцьк, зацвіли, жінка любила посидіти у дворику, вдихнути рідний запах.

Антоніо побачив її саме біля цих квітів. З першого погляду цей чоловік у неї не викликав особливих емоцій. Італієць як італієць – смолисто-чорний чуб, засмага, яка тут звична. Коли вони зустрілися ось так випадково (а, може, і не випадково) ще декілька разів, перше враження змінилося. Від Антоніо вона почула багато приємних слів. Дізнавшись, що в Україні в Олени є дочка, він спитав:
- Вона така ж гарна, як ви?

Хіба це не тонкий комплімент? Невдовзі вони знали одне про одного все. Принаймні, Олені здавалося, що Антоніо дуже відкритий у спілкуванні і намагається розповісти про себе якнайбільше. Він був розлучений, у нього двоє дорослих дітей, яким залишив будинок (собі купив інше житло), вони підтримують добрі стосунки.

Сьогодні Олена може сказати, чим приваблюють наших жінок італійці. Вони – романтичні, не скупі як на компліменти, так і на подарунки. Цією увагою, компліментами підкорив Антоніо її серце. Те, що був старший на п’ятнадцять років, сприймала як плюс – почувалася за таким чоловіком спокійно й надійно. Коли одного разу він сказав, що більше Олена не буде працювати в престарілого подружжя, бо забере її до себе, то все-таки спитала:
- А в ролі кого я прийду в твій дім?
Відповідь на це запитання була незвичайна. Антоніо запросив Олену в ресторан, щоб сказати оте заповітне:
- Ти вийдеш за мене заміж? Ти найгарніша у світі.

Була Олена – стала синьйора

У Луцьк вони їхали вже як синьйор і синьйора. Гостювали місяць. Антоніо повернувся в Неаполь раніше – треба було вирішити якісь справи. Вона залишилася ще на пару тижнів, щоб довше побути з дочкою, матір’ю, яка вже в літах і хвилюється, чи ж зможе Олена приїхати, коли з нею щось станеться. Але те «щось» дуже скоро сталося з самою Оленою, коли вона поверталася в Італію. Антоніо мав зустріти її в Неаполі, а натомість почув від водіїв, що один бус розбився на території Угорщини. Чоловік зрозумів, чому в призначений день не побачив Олени.

Того ж дня він вирушив на місце аварії – точніше в те місто, куди були доставлені в лікарню пасажири. Серед них була й Олена. Декілька днів вона ніяк не приходила до тями. А коли, нарешті, розплющила очі й побачила біля себе Антоніо, то ще довго не могла збагнути, що з нею трапилося. Після лікування в Угорщині, як тільки лікарі сказали, що її можна транспортувати, вони поїхали в Неаполь. Там вже були ті пластичні операції, які мали вернути його Олені колишню красу.

І тільки більш як через півроку відважилися на поїздку до Луцька. Антоніо бачив, як Олені хочеться додому, бо ж якраз народилася внучка. Вона не могла натішитися дитям. Тож Антоніо запропонував їй на якийсь час залишитися: мовляв, як вирішиш, що пора вертатися в Неаполь, то я приїду за тобою. Ось коли в серце Олени закрався сумнів, чи справді приїде за нею Антоніо. «А може йому просто незручно сказати їй, що їм краще розлучитися?», – мучила жінку думка. Адже одружувався він з красунею, а після аварії, навіть після пластичних операцій, вона не така, як була. Тож прощалася з ним, ніби назавжди.
І як незручно було самій за себе, коли Антоніо ледь не щодня телефонував до неї, допитувався, коли за нею приїхати.
- Я знайшов хорошого пластичного хірурга, – сказав одного разу. – Ти будеш у мене такою ж красунею, як і була.
Олена плакала, слухаючи ці слова, і шкодувала, що багато літ її життя минуло без цього чоловіка. Це завдяки йому вона відчула по-справжньому, що таке бути жінкою.

Автор: Оксана Дячук
Джерело: www.t-v.te.ua




08.12.2010              сьогодні 1, з початку місяця 20, всього 5275



◄ Попередня   Наступна ►





Весільним підрядникам: Про нас  |  Реклама  |  Вхід / Реєстрація

2006-2018 «Пара молода» - каталог весільних послуг України. Розробка сайту: vlasne.info