Весільні сукні ТМ Хадасса (Hadassa)
 









  
 
◄ Попередня   Наступна ►

Ключ до гармонії та процвітання Або Магія на дому



З кожним роком дедалі популярнішим стає фен-шуй. Ми купуємо незрозумілі фігурки, які мали б приносити удачу та багатство, переставляємо меблі, щоб не було сварок у сім’ї. Дехто навіть задумується над тим, чи правильно розташований санвузол в оселі, адже у квартирах планування стандартне, (тобто вода є там, де є труби) а фахівці із фен-шую вважають, що в кожному приміщенні мають діяти свої закони, за якими повинні розміщуватися живі і неживі предмети…

Отже, «фен-шуй» - це китайська система правильного облаштування життєвого простору згідно із потоками Всесвіту. Якщо дотримуватись цієї системи, то у житті завжди будуть здоров’я, успіх, щастя, гроші, гармонія. Наш народ протягом тисячоліть виробив власний спосіб облаштування житла, власні обереги, власні засоби боротьби проти злих сил та принадження добра та добробуту у свою оселю.

Кожен куток мав своє значення, відповідав певній стороні світу а також властивим йому силам. Плануючи інтер’єр наші пращури враховували це, кожна річ мала своє місце, яке не змінювалося століттями. Ця система для нас найгармонійніша, адже підлаштована під наш менталітет та клімат. Отже, не все що приходить із чужих земель, корисне для нас.

Фен-шуй в українській оселі
Предки наші були сонцепоклонниками, бо саме сонце проганяло зиму і пробуджувало все живе на землі. Тому двері в хату завжди дивилися на південь. Навіть при лінійній забудові вулиць, головна ознака радянського фен-шую, у селах і до сьогодні двері, як голівки соняхів, повернені до сонця.

Двері наче стоять посередині між світами. Через них символічно людина народжується (з’являється, коли заходить ) і помирає (виходить, переступаючи поріг). Звідси і вираз переступити межу – померти.

​В давнину, коли вибір місця для оселі був магічним обрядом, великим таїнством, подвіря створювались безсистемно, пов’язуючись між собою стрічкою дороги, що вилася від хати до хати. Це давало змогу поставити будівлю та господарські споруди відповідно до сторін світу.
Сама ж хата ділилася сіньми на дві половини: ліворуч розміщувалася комора, праворуч – світлиця. За народним світоглядом лівий бік символізує жіночу сутність, потойбічний світ. Тому тут часто не робили вікон. Це царство Бога Велеса – Бога добробуту, торгівлі, до того ж Велес привозить човном із потойбіччя душі дітей, що мають народитися на світі. У коморі зберігалося найбільше багатство хлібороба – зерно, а також одяг, кожухи, чоботи, рушники. У коморі проходила перша шлюбна ніч: вважалося, що це допоможе молодятам бути багатими і на добро, і на дітей.

По праву руку від сіней розміщувалася житлова частинка – світлиця. Вже сама назва є символічною – «світ лиця», місце, де знаходиться світлолике Сонце. Тут панує Дажбог – Бог світла, тепла, здоров’я, творець усього живого на землі.
Праворуч від дверей, на південному заході, стояла діжа з водою, навпроти неї, на південному сході, на покутті, висіли образи.

По ліву руку, на північному заході, знаходилася піч, за нею, на північному сході, висіла колиска та стояла хлібна діжка.

Вікна розміщувалися на стінах, що виходили на схід і південь. На північній стіні був лише невеличкий отвір над піччю, який відкривався при нестачі в приміщені свіжого повітря. Подібне впорядкування житла зовсім не випадкове, воно відповідало денному та календарному сонячному циклу, а також життєвим періодам самої людини. Все перелічене вище є знаковим і має глибокий символічний зміст.

Життя за Сонцем
Сонце народжується на північному сході, там де стоїть діжа з хлібом. Новонароджене сонечко усвідомлюється немовлям, що спить у колисці в цьому ж таки кутку. Як немовля ще не ходить і не говорить, так і сонце ще не світить і не гріє. Його головне завдання – рости, як росте мале дитя.
До першого вікна, що знаходиться на східній стіні, сонце підростає, міцніє; і в хату зазирає вже підліток – вагома поміч батькам по господарству.

Південно-східний куток (красний куток, покуття) відповідав весні, молодості, пізньому ранку. Саме тут знаходились образи, які були провідниками Божої сили в оселю.

Цілий день через південні вікна сонце освітлювало та обігрівало оселю. Зсередини хати вікно обмазували червоною глиною, символічно позначаючи місце, де проходить сонце. Із зовнішнього боку його обводили синьою фарбою, що символізувала воду.

Вода, вже справжня, знаходилася в діжці, в південно-західному кутку оселі. Підходячи до заходу, сонце ніби опускається в неї. Вода тут символізує річку, яка розділяє світи явний і потойбічний, чоловічий і жіночий. Це час, коли чоловік в розквіті сил знаходить собі пару в житті, поєднується із жінкою. Шлюб сонця і води – гарантував щедрий майбутній врожай, і добробут.

Пройшовши останнє південне вікно, сонце символічно занурюється в потойбічний світ, який, як пам’ятаємо, представлений в оселі коморою, де зберігається основне багатство сім’ї. В коморі починається і протікає сексуальне життя подружжя. Вибір місця виправдовував себе як із символічного, так із практичного боку. Тут Велес гарантував плідність чоловіка і жінки та здорове сильне потомство, одночасно відокремленість комори дозволяла не вступати в конфлікт з високими моральними нормами, що були притаманні українській сім’ї.

Осіннє та вечірнє сонце хиляться до свого заходу – символічної смерті. Вони заходять у піч, яка символізує собою лоно матері-землі, де все живе народжується, і у якій все живе помирає.
Тут спали дід з бабою – найстарші члени родини, які вже готуювалися перейти останню межу. Тут же спали малі діти, які лише починали жити на білому світі.
Так смерть у народному світогляді виступає як своєрідна вагітність землі, завдяки якій все мертве відродиться для нового життя. Як залишки цього вірування у нас залишився звичай насипати горбик землі на могилі – саме він і позначає живіт вагітної жінки.
Зробивши повне коло, Сонце знову народжується на північному-сході – де знаходиться колиска з немовлям.
Таким чином на наших землях постає віра у вічне життя, безсмертність душі, у її воскресіння – відродження.

Вікно символічно позначає вихід у потойбічний світ. Колись навіть померлих виносили через вікно або через пролом у стіні. Існувала традиція у Провідну неділю через вікно перекидати кінець рушника і ставити кутю - таким чином запрошувалися предки до вечері.
Якщо немовля народжувалося хворим, то його тричі передавили через вікно з рук в руки. Відомий обряд хрещення, коли хрестять дорослу людину без священника: ця людина перелазить через вікно – це те, що стоїть між тим і цим світом. Саме ж слово «вікно» походить від «віко» («око»). Віко – це те, що закриває око і водночас – домовину. Коли ми заплющуємо очі – то цією дією ніби відокремлюємо себе від зовнішнього світу і зосереджуємося на тому, що не доступно для сприйняття іншими людьми, опиняємося по той бік світу, розплющивши очі - відновлюємо зв’язок із навколишнім. Подібну роль відіграє і віко домовини – воно відокремлює покійника від світу живих. Етимологія цього слова також перегукується із словом «ікона» - «вікона».
Віконниці розмальовували синьо–білими кольорами та таємничими знаками, у яких проглядаються писанкові символи – берегині, волові вічка та баранячі ріжки.
Тобто віконниця – це розмальована символічними знаками дерев’яна дошка.
Ікона – та ж сама дошка, де зображується релігійний символ.

Традиційні обереги в оселі
Здавна людина відчувала потребу ще і в матеріалізованих захисниках — оберегах. Найдавніший зразок оберега — жіноче божество, яке було поширеним практично у всіх народів. З ним пов'язана і етимологія слова «оберег», яке походить від слова «берегиня», що рівнозначне грецькому «земля». З Х ст., тобто з часу прийняття християнства, символічний сенс Берегині (Венери, Рожаниці) було перекладено на образ Богородиці. В ньому людина вшановувала саму природу, життя, подвиг материнства. Звідси й ікони та образи в українських хатах, значення яких зрозуміле - охороняти та захищати родину від всяких негараздів.

Так як символіка дверей тісно пов’язана із смертю і народженням, то ж і оберіг використовувався відповідний – Дерево Роду. Традиційно біля дверей на стіні малювалося дерево роду, де відмічалися всі члени родини. Гілки дерева тягнуться вгору, в деяких випадках ці гілочки ніби виростають одна з одної показуючи таким чином безперервну спадкоємність поколінь. Часто на гілках зображали квіти, які мали овальну форму із зернами в середині, символізуючи собою матку, що утримує. Їх не можна опускати голівками донизу, щоб не накликати викидня або безпліддя.

Один із найдійєвіших оберегів - це підкова. За формою вона нагадує чашу. Чаша може збирати, а може роздавати, так і підкова, залежно від місця і способу її прикріплення може виступати подателем благ, або ж вмістилищем цих благ. Якщо підкова вішається ріжками вниз над дверима – вона є уособленням Бога-Творця, чоловічої сутності Всесвіту, рушійною силою, що творить життя.
Але коли люди не вміють використати свою удачу, то підвішена таким чином підкова зробить ваше життя ще хаотичнішим. В такому випадку підкову треба вішати під дверима або в нижній їх частині ріжками догори. Підвішена таким чином підкова символізує Матір-Землю, жіночу сутність Всесвіту, яка зберігає, виношує і народжує життя.

Найгармонічніший варіант – використовувати обидві підкови. Не обов’язково використовував справжню підкову, це може бути малюнок на дверях, світильник у вигляді підкови.

Ще один різновид оберегів – символічний віник, який начебто вимітає нечисту силу із житла. Часто до нього прикріплюють квіти безсмертника, колоски, інші символічні «магніти» для добробуту та здоров’я. Однм із домашніх оберегів є звичайна цибуля, яку ставили догори вусиками у склянку на вікні – таким чином вона начебто запобігає врокам.

Наші предки радше користувались справжнім віником, який ставили у кутку догори широкою частиною: так він не лише «вимітав» злі чари, але й не дозволяв їм взагалі потрапити в приміщення. У іншому кутку на противагу віникові часто ставили сокиру як уособлення чоловічого захисту оселі.

Також українська хата не уявляється нам без вишитого рушника: це не просто оберіг (адже кожен символ, вишитий на ньому, має своє значення), але й атрибут, який бере участь у всіх етапах життєвого циклу людини. Новонародженого вкривали вишитим рушником, коли дитинку стригли в однорічному віці – її садили на рушник, ступання на рушник молодят у церкві, зв’язування ним рук в день весілля… Тобто він супроводжував наших предків від народження аж до самої смерті.

Велике значення у домі завжди мало дзеркало, яке могло нести як позитивну, так і негативну енергію. Дзеркало поглинає енергію не лише тоді коли ми дивимось у нього, але й коли проходимо повз. Тобто якщо мимо нього пройшла людина із поганими намірами, то це може зашкодити членам сімї. Тому наші предки завішували дзеркало шторкою (як ікони), яку відкривали лише тоді, коли треба було скористатись дзеркалом за призначенням, обов’язково «захищали» його вишитим рушником. Саме тому до сьогоднішнього дня збереглась традиція завішувати дзеркала та вікна тканиною, коли в домі є покійник. Не варто вішати дзеркало й навпроти вхідних дверей. Воно відбиватиме отриману енергію назад, перешкоджаючи входженню живильної енергії в оселю.

Щоб зрозуміти важливість дзеркала та його розміщення в оселі, пригадайте, скільки різних магічних обрядів та ворожінь проводять використовуючи саме цей атрибут.

Та як би там не було, головне пам’ятати, що фен-шуй — це не тільки правильно розставлені меблі, розкидані шкарпетки, кіт та папуга правильного кольору, це ще й взаємозв’язок розуму та душі, якого потрібно досягнути самому.

Автор: Ольга Терещук, весільний журнал «До і після весілля».




25.08.2010              сьогодні 1, з початку місяця 10, всього 9934



◄ Попередня   Наступна ►





Весільним підрядникам: Про нас  |  Реклама  |  Вхід / Реєстрація

2006-2018 «Пара молода» - каталог весільних послуг України. Розробка сайту: vlasne.info