Банкетний зал Сюрприз
 








Art Clinique - клініка дерматології та косметології
 
  
 
◄ Попередня   Наступна ►

Маріїні діти




На село поволі опустився вечір, зникли обриси сільських чепурних хат, дерева набули дивовижних казкових форм, згасав ще один день, немов перегорнута сторінка книги. Проте, цей день вніс неспокій в одноманітне життя Марії. Після полудня, коли Марія поралась по господарству, прибігла захекана сусідка Мирослава, та з порогу закричала щодуху, мовляв біжи до сільського голови, йому подзвонили з району, а туди дзвонили з області і сказали, що Марія, як багатодітна мати, нагороджена орденом, а вручати будуть високі чиновники з області. Старенька аж присіла від несподіванки, хоча з їхнього села уже шестеро жінок отримали таку нагороду, проте Марія якось розгубилася та зніяковіла, коли уявила, що якісь поважні люди залишать свої справи, щоб вшанувати її, матір семи дітей.

Після такої звістки хатня робота не йшла до рук, а в голові одна за одною виникали картини з Маріїного життя. Зовсім юною вона вийшла заміж, були тяжкі голодні роки. Чоловік Петро, любив Марію, проте заглядав раз-поза-раз до чарки і це приносило невимовну тугу в серце жінки. Проте вона не здавалася бо намагалася бути доброю дружиною. Бог був дуже щедрим до Марії – подарував їй стільки діток, першими були близнята - два хлопчики Іванко та Василько - два маленьких згорточки, які вона пригорнула до серця після того, як закрилися двері за горбатою бабкою-повитухою, не знала, що робити дальше, проте материнський інстинкт був сильнішим. День за днем два біленьких чуба зростали та наповнювали радістю дім, Петро вже не так горнувся до чарчини, дбав про сім’ю, Марія не тямила себе від радості, ось що треба для справжньої сім’ї – діток, а тут і незчулася, як понесла під серцем жадану донечку. Хоч і родилася Мар’яна кволенькою та Марія була найщасливішою, ось вона, моя помічниця, моє серденько. Тепер свою материнську любов ділила на трьох. А потім лікарня... Хвороблива донечка потребувала постійного догляду, грошей не було, Марія зважилась і пішла просити по селі. Щоки палали від сорому, очі ховала додолу та просила, просила… Односельці хоч бідували не менше, проте поділилися з Марією, але купити дорогі ліки вона не встигла... Далі пам’ятає погано: крик, перелякані очі дітей, згорблена постать Петра, похорон, люди, голоси і…чорний насип змерзлої рихлої землі, який вона тулила до грудей. Мар’яночко, донечко, сонечко …згасла.

Оживала довго, не помічала рідних очей, робила все автоматично, не бачила ані теплої весни, ані співчутливих поглядів односельців. А потім день за днем горе тьмяніло, поверталася до життя, незчулася як під серцем заворушилося дитя,- «Ось воно бажане, ось моя дівчинка повертається до мене», подумалось…Потекли рік за роком, підростали погодки Оксанка, Оленка та Галя, три квіточки, радість та гордість Марії. Проблеми, хвороби, школа, господарство, білочубі Іван та Василь уже майже парубки, дівчатка-щебетушки пораються по господарству та доглядають одна одну. Злидні та голод відступили, життя налагодилось, колгосп багатий, люди - веселіші, життя в селі стало добротним, стабільним. Дивувалась Марія, чому Петро так задивляється на сусідського хлопчика, що недавно звівся на ніжки та дзвінким сміхом приваблював перехожих. А ввечері чоловік розповів, що мовляв старші хлопці уже парубки, скоро в місто на навчання подадуться, а він залишиться як султан, навколо самі спідниці треба ж іще в сім’ї козаків, виховали п’ятьох - дадуть лад ще одному. Посміялася з цих міркувань, а через місяць, шаріючись поїхала до району на огляд до лікаря, ось так в сім’ї з’явився Гнат, а за ним - Миколка, найменший, сьомий. Так і жили, не розкошували, проте найбільшим скарбом були дітки, розумні, працьовиті, чепурні, виховані та вродливі, вони були цілим світом, який берегла Марія. Бувало на Великодні свята вдягнуть вишиваночки сядуть за стіл, а Марія залюбується, тай не чує, що Петро просить подати чогось до столу.

Горе підкралося, коли його не чекали, загинув під колесами трактора по необережності Петро, знову сонце зникло з життя Марії, тільки діти давали стимул жити, старші уже розлетілися, хто вчитися, хто свої сім’ї уже створив, ось і найменшенький відвіз документи до Києва, буде вступати до інституту.

Посивіла жінка сидить в сутінках коло вікна, в хаті ще видно нечіткі обриси стола, фотографій на стінах, полиці з книгами, в кутку - святий образ, а під ним поличка, на якій найбільший скарб Марії - листи від дітей, фотографії. Інколи вона їх перечитує і мріє зібрати свій скарб, своїх діточок хоч би на годинку, а потім можна і в дорогу до Перта … А завтра, Петре, - шепотить жінка в сутінках, мені дадуть нагороду, завтра поважні люди подякують нам з тобою за наших діток, наш найцінніший скарб. Уже світало, Марія поправила під косинкою посивіле волосся та дістала з скрині святкову вишиванку, сьогодні ж свято…

Немолоді жінки зібралися в вишуканій залі театру, квітчаті хустинки перемежовуються з простенькими зачісками, старенькі старанно оглядають величну будівлю зсередини, де довелось побувати вперше в житті. Зазвучали фанфари, прозвучали привітні слова з уст губернатора, зачитали наказ і поволі потягнулась вервиця жіночок на сцену. Марія вдивлялася в обличчя своїх «сестер», всі вони майже схожі одна на одну: глибокі зморшки на обличчі, порепані та чорні від роботи руки, сиве волосся і сльози на очах чи то від гордості, чи то від жалю, чи від болю та туги? У кожного своя причина.

Марія здригнулася від голосу, який вимовив її прізвище. Підвелась і пішла, немов попливла, звідки взялись сила випурхнути по крутих східцях, не оперлась від незвички на обачно подану юнаком руку. Почула скупі слова вдячності, привітна юнка подарувала криваво-червону гвоздику, а потім взяла з рук поважного чиновника маленьку червону коробочку, яку міцно притулила до грудей і заніміла перед залом. Оплески, вперше в житті оплески для неї за все її щасливо-нещасливе життя, за недоспані ночі, за тривогу, за роки голоду, за тяжку працю в колгоспі і за найцінніший скарб – за їхніх з Петром дітей…

З 2005 року в Тернопільській області присвоєно звання «Матері-героїні» 2221 жінкам, протягом 2009 року це звання отримали 2041 жінка області.

В 2009 році 23696 жінкам України присвоєно почесні звання «Мати –героїня»
.

Стаття підготовлена управлінням сім'ї та молоді ОДА.




16.09.2010              сьогодні 1, з початку місяця 10, всього 4036



◄ Попередня   Наступна ►





Про нас       Реклама       Весільний Раут

2006-2018 «Пара молода» - каталог весільних послуг України. Розробка сайту: vlasne.info