Весільні сукні ТМ Хадасса (Hadassa)
 








Art Clinique - клініка дерматології та косметології
 
  
 
◄ Попередня   Наступна ►

Марія Чашка: Ще хочу навчитися вишивати кожушки...



16-річною школяркою тернополянка Марія Чашка присягнула на вірність цінностям культурно-просвітницького товариства «Вертеп». Відтоді упродовж майже 18 років її життя пов’язане з пошуком, вивченням та збереженням фольклорно-етнографічної спадщини рідного краю. Захоплення Марії Чашки це і таємниці давніх обрядів, і мистецтво читати мову вишиванок, і обертати - за допомогою українських знаків та символів - великодні писанки на родинні обереги. Ми попросили пані Марію розповісти про найцікавіше в етнографічній спадщині Тернопільського краю.

- Якщо ідеться про етнографію Тернопілля, – каже пані Марія, маємо говорити насамперед про борщівські вишиванки. Борщівчанки шили різні види сорочок: робочу, святкову, весільну, котру потім одягали і на смерть. Є на Тернопіллі унікальна заліщицька вишивка – квітами. Є село Базар, де жіночі строї мають особливий покрій…

- Знаю, що візерунок на давніх вишиванках дуже символічний. Були символи для дівочих сорочок, і для сорочок хлопцям.
- Вишиванки – то цілі послання, що дійшли до нас від прабабусь-українок із глибини віків. Манжети на рукавах, наприклад, вишивали – щоби захистити руки чоловіка – господаря і воїна. Візерунок на шиї мав захищати його голову, а візерунок на грудях – серце і душу. Дівочі сорочки вишивали оберегами, символами незайманості і чистоти. Хлопчачі – символами, які мали наділяти їх мужністю та силою.

- Є ще мова писанок…
- Символи на писанках і на вишиванках перегукуються. Тернопільські писанки власне і відрізняються від славнозвісних гуцульських – символікою знаків та кольорів. Коли, наприклад, тернопільська земля потребувала дощу – наші жінки малювали на писанках грабельки... - Разом з друзями ви багато років збираєте фольклор з різних районів Тернопілля.

-Чи є на нього попит?
- Є. Останнім часом молодь Тернопільщини все частіше цікавиться автентичним весільним обрядом. Мене розпитують, як має відбуватися весілля. Молодята хочуть стилізувати свій одяг до народного. Цікавляться його кроєм, шукають автентичну народну вишивку.

- Знаю, що Ви виходили заміж майже так само, як у давнину наші бабусі…
- Я виходила заміж у червні 1994-го. І моє весілля справді завдяки товариству «Вертеп» відповідало українському автентичному старовинному обряду. Свій весільний одяг – Борщівського стилю я сама вишивала. Звісно, допомагали друзі-вертепівці. Одяг чоловіка виконано у Закарпатському стилі.

…В автентичному весільному обряді кожен елемент супроводжується тематичними піснями – це найцікавіше. На заручинах на Тернопіллі кладуть руки на хліб і зав’язують їх хусткою – ніде більше не бачила я такого обряду…

- Пані Маріє, знаю, що на початку 90-их вертепівці займалися переважно культурно-просвітницькою і патріотичною роботою.
- Так. Разом з товариством я їздила східними регіонами України - пропагувати українську мову і українську ідею. Потім ми почали займатися збиранням фольклору, популяризацією автентичних традицій. Мали етнографічні експедиції різними районами Тернопілля. Найбільше запам’яталася поїздка в Борщівський район, в село Білівці. Там я побачила дуже гарну вишиту в борщівському стилі сорочку – таку, на якій рукав зашито нитками чорного кольору. І побачила дивовижний весільний головний убір - дзюмбалик. Його скомпоновано з розшитих бісером стрічок, квітів. Потім і цю борщівську сорочку, і головний убір я запозичила до свого весільного вбрання. Пригадую, мені дали приміряти дзюмбалик – подивитися, чи пасує…

- Чи залишилися ще у селах Тернопілля етнографічні і фольклорні перлини? Чи все вже вивчено, описано, розкрито?
- Наша культура настільки глибока, що вивчити все узагалі неможливо. От зараз я дуже хочу навчитися вишивати кожушки і лейбики – вони поєднують вишивку з аплікацією. Є люди, які вміють це робити, але їх дуже мало. Бувало таке, що приїжджаю в село, а мені кажуть, що от був дідусь, який умів це вишивати. Ніхто від нього не навчився, а дідусь вже помер. Маємо поспішати, поки є ще люди, які можуть передати нам безцінні речі…

Про весільний обряд Тернопілля.

Український весільний обряд Поділля, який викристалізувався впродовж віків, містить загальнослов'янські та загальноукраїнські компоненти, але разом з тим вирізняється регіональною своєрідністю.

Традиційні сценарії весільної драми розпочинається запросинами. Наречена і наречений ходять до друзів та родичів на поклони та запрошують на весілля.

Наступним і кульмінаційним етапом дошлюбних дійств є дівич-вечір. Тут відбувається обрядове відокремлення нареченої від несімейної групи молоді й починається завершальний цикл обряду, що включає зближення двох родин для схвалення шлюбу.

На вінкоплетенах плетуть вінок для нареченої, виготовляють букетики гостям, прибирають гільце, уквітчають коровай, а молода прощається з дружками. До цього ритуалу приєднався обряд заручини, що втратив свою самостійність і містить дуже архаїчні елементи.

Молодий з “почетом” в суботу зранку виїжджає по молоду. Його зупиняють на брамі. “Брама” - так називають звичай викупу нареченої. Цей обряд виявляє сполучення двох форм укладення шлюбу: договору між родами про шлюб або умисне викрадення, “умикання”, молодої.

Наступна церемонія - розплетення коси нареченої - символізує прощання з дівуванням. Цю обрядодію староста від молодої супроводжує “благословенством” для наречених перед шлюбом, що є характерним для Подільського історико-культурного регіону.

Коли звінчане подружжя наближається до приміщення, де відбуватимуться завершальні ритуали й спільна трапеза, назустріч їм виходять батьки з хлібом-сіллю.

На посад наречених заводить брат молодої, подає кінці хустини, а сам береться за середину і веде таким способом за стіл, — цей процес вказує на перехід до іншого роду.

Автор: Галина Миць, газета "ВО Свобода"




17.12.2009              сьогодні 5, з початку місяця 22, всього 6663



◄ Попередня   Наступна ►





Про нас       Реклама       Весільний Раут

2006-2018 «Пара молода» - каталог весільних послуг України. Розробка сайту: vlasne.info