Банкетний зал Сюрприз
 









  
 
◄ Попередня   Наступна ►

Секс у нашому селі



кілька століть тому
Вони бачились тільки декілька разів… Потім їх одружували, навіть не запитуючи, чого ж хочуть самі молодята…
Перша шлюбна ніч була дійсно першою, а не формальністю, як зараз… Після неї на подвір’ї вивішували простирадло, яке мало б бути свідченням того, що наречена вберегла цноту до весілля… Жили вони довго і щасливо, ніколи не зраджуючи одне одному, і померли в один день…

Так змальовує життя наших предків цнотлива історія. Однак чи правдива вона? Можливо просто те, що ми вважаємо розпусним, наші праотці вважали природнім? Ми розкажемо вам правду про першу шлюбну ніч наших прапрапрабабусь і дідусів.
Художник Микола Пимоненко «На сіновалі»Художник Микола Пимоненко «На сіновалі»
 
Розвіємо насамперед міфи про те, що наші предки не мали інтимних стосунків до одруження. Беззаперечним є той факт, що дівчина, яка завагітніла, не перебуваючи в шлюбі, була приречена на глузування та зневагу з боку оточення, образливе прізвисько «покритки», а дитина її ставала «байстрюком». Якщо була вагітність поза шлюбом, отже і секс поза шлюбом також був.

Молодий не може? Дружба допоможе

Фактично така ж доля чекала і на ту, яка втратила цноту з одним чоловіком, а виходила заміж за іншого, не обговоривши з ним цю пікантну подробицю, або, як казали наші предки, «була нечесною». Багато хто вважає, що коли про дівчину кажуть як про «нечесну», то просто завуальовано говорять про те, що вона вже була не цнотливою. Насправді ж варто розуміти це так, як і є: вона просто була нечесною зі своїм чоловіком, і він про це дізнався у першу шлюбну ніч. І не лише він, але й всі гості, запрошені на торжество, та й усе село.

«Як?» - запитаєте ви. Дуже просто. Перший день весілля закінчувався таким обрядом, як «перезва», тобто кожен із родичів наречених дарував щось для майбутніх дітей молодої пари. Це був своєрідний сигнал до того, що настав молодятам переходити у цикл комори – обряду шлюбної ночі. Він включав у себе «чипчини» та власне саму першу шлюбну ніч – «покладини». Під час «чипчин» матір та інші жінки з родини молодої роздягали її, розчісували, співали пісень, в яких наречена прощалась із своєю невинністю, з дитинством. Та цей обряд мав ще одне призначення: перевірити, чи не приховала бува наречена десь якийсь флакончик з кров’ю, щоб підтвердити свою невинність. У «покладинах» молодята також не залишались на одинці. Вони мали займатись коханням під пильним наглядом найближчих родичів. В окремих регіонах слідкували за «чистотою експерименту» дружби («бояри»), в інших – батьки. Однак в таких умовах місія першої шлюбної ночі могла бути і не виконаною – шум, підбадьорливі крики «групи підтримки», пильний нагляд батьків чи дружбів за самим процесом… В такому випадку можна було звернутись за «допомогою»: для того дружби і вартували в коморі або під нею, щоб «виручити» свого друга-нареченого. Якщо ж з будь-яких причин дружби не були на місці, таке право переходило до хресного батька дівчини, до когось із поважних гостей, або навіть до весільного музиканта. Це не вважалось розпусним, ба більше: непристойним вважалось відмовитись від такої пропозиції! В окремих регіонах побутував звичай «подарування дівкою»: мати зносини із нареченою могли усі брати нареченого, а їх могло бути десятеро і більше. У деяких селах «запасний» варіант брали безпосередньо з собою у ліжко (чи то пак, на ложе): з молодими міг лягти один з братів нареченого, щоб допомогти йому «обробити» молоду (це слово і тоді означало те, про що ви подумали). Нічого ганебного в цьому не бачили: сільська община спільними зусиллями допомагала молодій парі зачати нове життя.

Та переважно молодят зачиняли у коморі, а гості безцеремонно заглядали у вікна та щілини, співали сороміцьких пісень, підслуховували під дверима, і з нетерпінням очікували, коли ж наречений винесе простирадло, яке б засвідчувало, що він одружився на «чесній» дівчині.

В такому випадку весілля продовжувалось, гості гуляли ще декілька днів, а то й тижнів. Якщо дівчина була «чесною», або пара зуміла переконати свідків в цьому, гостей частували варениками з вишнями або з калиною. Молодят поливали водою, подекуди молодята обмивали одне одного («митвини»), і святкування продовжувалось! До шлюбу у церкві наречену тоді вели у вінку, без хустини, навіть, якщо було дуже холодно. Якщо ж «експертиза» показала, що дівчина «нечесна» – молодий міг і відмінити весілля, а простирадло, як документ про ганьбу дівчини, вивішували на найвище дерево в селі. Його намагалися зняти брати нареченої, але сільські парубки цьому всіляко перешкоджали. А в окремих регіонах батьків «нечесної» нареченої запрягали в кінську упряж і водили селом – це було помстою за те, що не виховали добре свою доньку. Якщо дівчина була не цнотливою, але її чоловік все ж не відмовлявся від одруження з нею, до шлюбу вона все ж йшла у хустині і про її безчесність знало все село.

Як і коли дівчина могла втратити цноту до весілля? Адже заміж виходили наші бабусі у віці п’ятнадцяти-шістнадцяти років…

«Попритулялись» і досить!

Після важких виснажливих робочих буднів для сільської молоді приходив час вечорниць і досвітків. Вони відбувались у зимово-весняну пору року. Молоді люди збирались у домівці якоїсь вдовички або старшої жінки начебто для того, щоб попрясти, повишивати. Цей ритуал був зумовлений також тим, що люди намагалися економити свічки. Отже, щоб не запалювати їх у кожній хаті окремо, дівчата збирались разом. Батьки знали, що на вечорниці прийдуть хлопці, але ж «досвіткова мама» строго слідкувала за тим, щоб молодь не виходила за межі пристойності. Попрацювавши, поспівавши пісень, нажартувавшись, молодь лягала спати. Вони розбивались на пари (при цьому, хто з ким спатиме, вирішували дівчата) і лягали спати. Тоді і починалось найцікавіше: гра, яка називалась «притули». Хлопець таким чином «притулявся» до дівчини, щоб отримати фізіологічну розрядку, при цьому не позбавивши її цноти (зараз цю «гру» називають петингом – отже нічого не змінилось). Дівчата навіть знали по декілька поз для того, щоб задовольнити свого хлопця якомога якісніше. Пильно за тим, аби «притули» не переходили у ще інтимнішу фазу пильно слідкувала «досвіткова мама». Можна було досхочу цілуватись, притулятись, але займатись коханням – ні-ні. Що ж тоді пред’являтимете в першу шлюбну ніч? До слова, вже на весіллі «попритуляти» наречену могли усі бажаючі гості чоловічої статі.

Молодь двісті років тому нічим не відрізнялась від сучасної. Хіба можна стримати пристрасть до коханого? Тому нерідко пари переступали межі дозволеного. Назагал, як тільки хлопець і дівчина позиціонували себе як пара, їх вважали вже одруженими, в деяких місцевостях був поширений так званий пробний шлюб. Дівчина переходила жити до молодого, а весілля відбувалось у відведений час – після Покрови.

Траплялось таке, що хлопець, знечестивши дівчину, покидав її – до нього тоді також ставились з неповагою. Та він міг одружитись з іншою, а от дівчина… Були дівчата, які мали по декілька партнерів – з такою мало хто ризикував одружитись. Це означало для чоловіка приректи себе на постійне кепкування, що взяв собі «користований товар». Якщо ж дівчину покинув хлопець, який до неї «ходив», все ще могло статись. Часто не цнотливі дівчата знаходили собі пару. Обранець настільки розумів її, що сам приносив той злощасний флакончик з кров’ю на шлюбне ложе, аби ніхто ніколи не міг сказати кривого слова про честь його чи його дружини… Перша спільна брехня – ознака наявності почуттів.

Людський фактор завжди спрацьовує, не залежно від того, яке століття за вікном. Якщо кохання щире – то не так вже й важливо, чи мала кохана стосунки ще з кимось. І сьогодні, коли перша шлюбна ніч перетворилась у час для підрахунку грошей, подарованих молодим на весілля, досвід предків може надихнути. Хоч ніхто не викрикує порад під вікнами і не підглядає у шпарину – все ж і зараз потрібно її присвятити коханню, як це робили наші праотці. Адже це перший подарунок у шлюбі. «Я дарую тобі себе. Тільки тобі. Від сьогодні … І назавжди…»

Автор: Ольга Терещук, молодіжно-сімейний журнал «Пара молода»




16.03.2011              сьогодні 4, з початку місяця 46, всього 19641



◄ Попередня   Наступна ►





Весільним підрядникам: Про нас  |  Реклама  |  Вхід / Реєстрація

2006-2018 «Пара молода» - каталог весільних послуг України. Розробка сайту: vlasne.info