Банкетний зал Сюрприз
 









  
 
◄ Попередня   Наступна ►

СУБОТА



А субота - розплітайниця. (весільна пісня)

Колись зрання (в суботу) в молодого і в молодої робили обід. Читався псалтир за померших. На обід закликали сусід, а після обіду всі молились Богу за померлих. На обід закликали сусід, а після обіду всі молились Богу за померлих.
Наварюють на вечерю багато страв у великих горшках, що й у піч не влазять, то розпалюють надворі багаття.

Молоді ходять заклопотані. Староста молодому, а дружка молодій вирубують у лісі сосну чи вишню, чи черешню для гильця і вправляють у кросна (або поставець). Як нема де достати, то посилають за кілька кілометрів якого-небудь буярина, за це платять (староста чи дружка) пляшку горілки.

Надвечір буяри, світилки, свахи й запрошена рідня сходяться до молодого, а дружки, свахи, буяри й її рідня - до молодої. Кожне з хлібом, бо без хліба не можна приходити. Музики приходять до молодика й не йдуть до хати, а в сінях грають "добридень". В хаті починають плакати: мама з тітками, сестри й інші. Коли музики кінчають, то один із них (старший) гукає до хати:
- День добрий!
Їм з хати хто-небудь голосно гукає:
- Дай, Боже, здоров’я!
Музика:
- Будьте здорові з суботою!
Хатні:
- Спасибі, будьте й ви здорові. Просимо до хати.
За "добридень" музикам дають хліб, гроші, просять до хати, садовлять за стіл, кладуть їсти та дають по чарці.

І в молодого і в молодої сідають полуднувати.
Як музики поїдять, трохи пограють всяких танців, то збираються до молодої на розплетини.
На хаході сонця молодик із старостою, буярами і музиками йдуть до молодої розплітати. Молодик і староста обов’язково з житніми хлібами, підсипаними житніми висівками. (Жито, житній хліб – символ життя, добробуту.)

Прийшовши до молодої, молодик із старостою та буярами йдуть самі до хати, а музики стають у сінях, настроюють інструменти і грають такий же "Добридень", як і в молодого. Так само в хаті плачуть, як не більше, починаючи з молодої, її мами, баби, тіток і кінчаючи товаришками-дружками. Так само музик вітають і платять, як і в молодого.

Садовлять молодика, старосту та буярів за стіл. Музик садовлять окремо: їм не дають усіх страв, а щонайскоріше й ситніше.

Коли молодик сидить за столом і під час розплетин молодої музики грають польки, різні танці і пригри. Перед їдлом першу чарку п’є батько до молодика й зичить молодим усього доброго. Поки батько наливав чарку, молодик стоїть, а коли він цього не знав, то староста чи старший буярин повинні йому припом’янути, - на те вони й приставлені. Молодик бере чарку, цілує батька в руку, дякує й п’є до мами. Подаючи їй чарку, цілує її в руку. Мама п’є до старости, староста до молодої, молода до старшого буярина, а тоді вже поза стіл. Такого порядку порушувати не можна. Пополуднувавши, беруться до розплетин.

Молода тим часом десь ховається так, що її трудно знайти: на горищі, в коморі, в клуні, в околотах, у шопі, якщо стемніє - вилізе на дерево або замотається старою бабою і залізе на піч чи сяде між старими. Знайти її та ввести до хати має старший буярин. Як дружні хлопці, то з-за столу весь час мають її на очах і слідкують, куди вона заховається, а тоді помагають старшому буяринові її шукати. Коли знайдуть молоду, тоді старший буярин приводить її до хати. Вона не дається; бо коли охоче йде, то це вважається "смішним".

Батько молодої сідає на ослоні з образом, мама коло нього з хлібом. Коло них баба й хресні з хлібом. Молоді три рази кланяються їм усім, цілують образок, хліб і в руку. Мама й баба плачуть.
Староста гукає на всю хату: - Пані дружбо!
Дружко: - Радий слухати.
Староста: Благословіть на все добре молодій на стілець сісти.
Дружко: - Нехай Бог благословить.
Староста: - Третій раз.
Дружко: - Нехай Бог благословить

Дружки співають:
Благослови, Боже (2)
І отець і мати,
Своєму дитяті
Росу-косу розплітати.
І в другий раз
У божий час
Благослови, Боже(2)
І отець і мати,
Своєму дитяті
Росу-косу розплітати.
І в третій раз
У божий час
Благослови, Боже (2)
І отець і мати,
Своєму дитяті
Росу-косу розплітати.

Музики підігрують цю ж мелодію.

Дружки співають:
Ой дайте нам стільця,
Ой дайте нам стільця,
Дайте нам гребінця,
Дайте ще й кожуха,
Нехай сяде молодуха.


Староста шукає стільчика й кожуха. Стільчика кладе посеред хати. Завертає кожуха догори вовною – щоб була молода багата, - і кладе на стільчик.

Дружки співають:
Не зробили столярі стільця
Не привезли кравці кожуха,
Не привезли кравці кожуха,
Не сідає молодуха.


Старший буярин бере молоду попід пахви і садовить її на стілець (на кожух). Молода не дається; а коли вона дужча, то й не дасться. Тоді старшому буяринові соромно. Так садовить її до трьох раз. А коли й тоді не дасться, то вже батьки її сварять, а молодик сердиться.

Дружки співають:
Здоровий буярин, як явір,
Посадити Наталку не гарен.


Коли молода сідає на стілець, то починає гірко плакати, а за нею її рідня, вірні товаришки. Молода "повинна плакати", бо як тепер не буде плакати, то замужньою все одно відплаче. А буває, що вона й не плаче, а тільки вдає, що плаче, і лиш нишком сміється. Тоді мама її гамує.
Молодик із старостою та старшим буярином сідають на лаві, недалеко стільчика.

Дружки співають:
В саду Наталка вінки в’є,
В саду Наталка вінки в’є,
До неї Микола письма шле.
- Ввійди, Наталко, з саду до хати,
Час косу розплітати.


Нехай музики заграють,
Нехай дружечки заспівають.
Поблагословіть, отець і мати.
Тоді піду до хати.


Уже музики заграли,
Уже дружечки заспівали.
Поблагословив отець і мати,
Іди, Наталко, до хати.

Кам’яна горо, чом ти не лупаєшся?
Кам’яна горо, чом ти не лупаєшся?
Дівко Наталко, чом не розплітаєшся?
Проси Миколу, щоб ізкинув кісочки,
Проси братика, щоб розв’язав гудзочки.

Де твої, Наталко, ковалі
Де твої, Наталко, ковалі,
Що росу-косу скували?
Нехай же прийдуть, розкують
Та нам тії ключики віддадуть.


До коси, Миколо, до коси
До коси, Миколо, до коси,
На ній золото обтруси.
Нехай золото не сяє.
Бо вже воно дівування не має.


Микола зсовує коси й лєнти. Брат Наталки (як нема рідного, то двоюрідний або той, що за брата) розплітає.

Ввійди, братіку, ізнадвору до хати
Ввійди, братіку, ізнадвору до хати.
Будем, братіку, сестрицю розплітати.
Братічок плаче, розплітати не хоче.
Така, братіку, суботонька настала,
Щоб моя коса до пояса лежала.


А брат косу чеше
А брат косу чеше,
Підківками креше.
Чешись, косо, дрібно.
Сестро моя рідна!

А брат сестрицю та й розплітає
А брат сестрицю та й розплітає,
Все рожу споминає.

Не йди, сестрице молодая, заміж,
Ще рожа процвітає.


Вже рожа зійшла, сестриця зросла,
Вже її пора прийшла.

А брат сестрицю розплітав.
А брат сестрицю розплітав.
Де ж він випліточки подівав?
Поніс на торжок – не продав,
Меншій сестриці даром дав.

А де ції дівчиноньки мати
А де ції дівчиноньки мати,
Що звеліла косу розплітати?
Та такої молоденької,
Як ягодки червоненької.


Десь у тебе, ти, Наталко, батенька нема
Десь у тебе, ти, Наталко, батенька нема,
Десь у тебе матіночка нерідна була,
Десь твої братіки на войні,
Десь твої сестриці в чужій стороні,
Що нікому боронити кісоньки тобі.

В долину, дружечки, в долину
В долину, дружечки, в долину,
Та по червону калину.
Та щіпайте руту-м’яту зелененьку,
Обквітчайте Наталку молоденьку.

Поїдь, Миколо, в Тростянець
Поїдь, Миколо, в Тростянець
Та купи Наталці гребінець –
Розчесати росу-косу під вінець.

Упав гребінець під стілець
- Упав гребінець під стілець.
Подай, Миколо, гребінець.

- Я ж тобі, Наталко, не вдівець,
Щоб я тобі подавав гребінець.

Пий, Миколо, горілку
Пий, Миколо, горілку,
Розплели тобі дівку.
В віночок уберемо,
На село поведемо.

Щаслива Наталка у бога
Щаслива Наталка у бога:
Стоять ангели в порога.
Що ж вони стоячи глаголять?
То ж вони віночок лагодять.

Ой труться, в’ються соколи
Ой труться, в’ються соколи
Коло того явора зеленого,
Коло його коріння жовтого.

Ой труться-в’ються дружечки
Коло тої Наталки молодої,
Коло її кісоньки золотої.

Дай мені, мати, масла
Дай мені, мати, масла,
Бо я тобі коровицю пасла,
Росу-косу розмастити,
Щоб віночок примостити.
Гонила на росу,
Дай помастити косу.

Чи я тобі корову не пасла
Чи я тобі корову не пасла,
Що ти мені не даєш масла?

Росу-косу розмастити,
Щоби віночок примостити.


Дають масла. Та, що вбирає, змащує коси, щоб гарно стояли.

Чи я тобі, моя мати
Чи я тобі, моя мати,
Не дитина була,
Що ти мені гребінчика
Не купила?

Обізвалася матінка
Обізвалася матінка:
Ой ти у мене не дівка:
Ні льону рвати,
Ні жита жати,
Ні хати замітати,
Ні жита жати,
Ні хати мести,
Ні водиці принести.

Ой тихо, тихо та Дунай воду несе
Ой тихо, тихо та Дунай воду несе.
А ще й тихіше Наталка косу чеше.
А що начеше, то й на Дунай несе.
Ой пливи, косо, під свекрушині двері.
Та слухай, косо, що свекруха говорить.
А свекруха стихесенька говорить:
- Ой дай же, боже, щасливую годиноньку.
Приведе нам син чужую дитиноньку.

Ой у суботу рано розкрилось небо
Ой у суботу рано розкрилось небо,
Розтворилось на штири часті.

Видно престоли та все новії,
Видно хрести та все золотії.

Коло престола мати Христова
Сидить, шиє віночки.

Шиє з комфії, шиє з шальвії
Молодому Миколі.

Шиє із рожі, шиє з барвінку
На Наталочку-дівку.

Зійду я на могилу
Зійду я на могилу,
Гукну я на родину:
- Ісходься, родочку,
Розплітати кісочку.
Як я в косах ходила,
То я вас не просила.

Тепер же я вас просю,
Розпустіть мені косу.
Розпустіть мені косу
По червоному поясу.
Нехай кісонька має,
Хай челядина гуляє.


Ой у городі шальвія
Ой у городі шальвія,
Вона сивенько зацвіла.
А ще сиваше зацвіте,
Як Микола Наталку розплете.

Ой їхали, моя мати, що за пани?
Ой їхали, моя мати, що за пани?
Взяли мою росу-косу під жупани.
Стали мою росу-косу тріпати,
Стала моя стара ненька плакати.

Не плач, моя мати, по косі
Не плач, моя мати, по косі,
А заплач, моя мати, по красі.
Бо коса буде косою,
А краса піде з росою.

Я не гуляла, не дівувала
Я не гуляла, не дівувала, (2)
Розкоші не зазнала.

Першу биндочку мати купила, (2)
А я й тої не сходила.

Другий разочок бинду поклала, (2)
Я сестриця здіймала

В темному лісі, в темному лісі
В темному лісі, в темному лісі (2)
Вода каміння несе.

Тільки тато не рушає, (2)
Де Наталка сиділа.

Росу-косу та й чесала (2)
Та й на Дунай пускала.

Ой пливіте, мої коси, (2)
До батенька на розкоші.

Нехай батенько не турбує, (2)
Мені посаг готує.

Ой штирі воли, а дві телиці (2)
Для Наталки-одиниці.

Ой штирі воли, а дві корови (2)
Для Наталки молодої.

Ой на дворі просо молотять
Ой на дворі просо молотять,
А у хаті косу золотять.
Надворі вже просо домолотюють,
В хаті косу дозолотюють.

Ой косо моя кохана
Ой косо моя кохана,
Та не раз я тебе кохала,
В червонім борщі купала,
Поки тебе, росо-косо, дочекала.

Було літо, було літо
Було літо, було літо
Та й настала зима.
Посіяла чорнобривці
Напроти різдва.

А вже ж мої чорнобривці
Розцвітають.
А вже ж мою росу-косу
Розплітають.

А вже ж мої чорнобривці
Розцвілися.
Вже ж до мої роси-коси
Завзялися.

Пусти мене, мій батечку,
На ту гору,
Нехай же я чорнобривців
На вінок нарву.

Нехай же я чорнобривців
На вінок нарву,
Нехай же я подивлюся
В чужу сторону.

А в чужії сторононьці
Без вітру шумить.
Чужий батько, чужа мати
Не б’є, а болить.

Чужий батько, чужа мати
Не б’є, а болить,
Ой як стане словоньками
Серденько в’ялить.

Ой як стане словоньками
Покартає,
І без ножа й без тарілки
Серце крає.

Тупнули коники на стані
Тупнули коники на стані,
Брязнули цимбали на столі,
Полинули лебедята на ріки, -
Розплели кісоньку навіки.

Чи я тобі, моя мати, не робила
Чи я тобі, моя мати, не робила,
Що ти мою росу-косу роздробила?
Позволь, позволь росу-косу роздробити,
Буду тобі, моя мати, вік робити.

Не позволю, моя доню, не позволю,
Було пізно не стояти із водою.

А Наталка Миколи не знала
А Наталка Миколи не знала,
Доки йому рушників не дала.
Вона думала, що то шуточки,
А він прийшов торочити рушнички.

Та збирай, Наталко, дружечки,
Будемо розплітати кісочки.
А у неї гарний двір,
Та вибрала дружечок на вибір.

Чом соловейки не щебетали
Чом соловейки не щебетали,
Як сади процвітали? (2)

Чом ти, Наталко, не заплакала,
Як тебе розплітали? (2)

- А я думала, молоденькая,
Ой що то шуточки. (2)

А Микола прийшов до мене
Торочити рушнички. (2)


Тим часом наклали вінок, бинди й квітку посеред голови.

Дивись-но, ненько
Дивись-но, ненько,
Як мені в віночку гарненько.
У віночку не ходити,
Дочкою не робити.
Вже в віночку находилась,
Вже дочкою народилась.

Устань, Наталко, на ноги
Устань, Наталко, на ноги:
Посмутилися вороги.
Посмутилися сусіди,
Говорили, що ти заміж не підеш.

Ой устань, Наталко, на терен
Ой устань, Наталко, на терен,
Махни биндою наперед,
Нехай відступить чужина,
Нехай приступить родина.


Молода встає з стільця. Батько з образком, мама з хлібом встають з ослона. Наталка й Микола кланяються їм по три рази, цілуючи образ, хліб і в руку. Як є старі дід, баба, дядьки, тітки, хресні, то молоді кланяються й їм по три рази.

Старша дружка пильнує, коли молода встає з стільця; вона зараз же сідає на той стілець – то скоро "сама сяде на стілець", тобто віддасться. Але цього пильнує також і старший буярин. Коли він допустить її сісти на стілець, то за це її скуповує грішми, биндою чи пляшкою горілки. Спритний старший буярин зараз же приймає стільця, щоб не вспіла сісти дружка. А коли вони близькі (мають на думці побратися), то він навмисне допускає, щоб вона сіла; після ж купує їй бинду чи викупляє її горілкою, яку випивають згодом.

Поки молоді кланяються, дружки співають:
В перший раз, Наталко, в перший раз
В перший раз, Наталко, в перший раз
Та вклонися отцю й неньці зо сто раз.
Та не рік я тебе годував,
Поки твого поклона дочекав.

В другий раз, Наталко, в другий раз
Та вклонися отцю й неньці зо сто раз.
Та не рік я тебе годував,
Поки твого поклона дочекав.

В третій раз, Наталко, в третій раз.
Та вклонися отцю й неньці зо сто раз.
Та не рік я тебе годував,
Поки твого поклона дочекав.

Похилеє те деревце та ялина
Похилеє те деревце та ялина.
Покірнеє те дитятко та Наталка.

Покірненько отцю, неньці кланяється,
Дрібненькими слізоньками вмивається.

Ой глянься ти, Наталко, назад себе,
Стоїть твоя родинонька кругом тебе.

Ой як стоїть чужинонька – покорися,
Ой як стоїть родинонька – то вклонися.

Ой не жалуй же, Наталко, ти поклону,
Уклонися отцю й неньці ще й чужому.

Уклонюся отцю й неньці ще й чужому,
Скажуть люди далекії, що все свому.


Як молода сирота, то кланяються тим, хто їй батьків замінює.
Тоді буває плачу на всю хату.

Схиляється зелен явір на всі ворота
Схиляється зелен явір на всі ворота.
Кому ж бо ти кланяєшся, бідна сирота?

А кому ж бо ти, Наталко, уклоняєш,
Що рідної ти матінки та не маєш?

Уклонися ти, Наталко, рідній тіті,
Тобі буде здаватися. Що матінці.

Схиляється зелен явір на всі ворота.
Кому ж бо ти кланяєшся, бідна сирота?

Ой кому ж то ти, Наталко, уклоняєш,
Що рідного та батенька ти не маєш?

Ой є в мене, ой є в мене рідний дядько,
Нехай мене благословить, як той батько.

Тече річка невеличка попід ворота
Тече річка невеличка попід ворота.
Кому ж це ти кланяєшся, бідна сирота?

Уклонися ти, Наталко, рідній тітці.
Скажуть люди далекії, що матінці.

Тече річка невеличка попід ворота.
Кому ж бо ти кланяєшся, бідна сирота?

Уклонися ти, Наталко, та й дядькові.
Скажуть люди далекії, що батькові.


Музики грають марш. Наталчина мати бере два хліби, образ і білу хустку, за один кінець хустку бере Наталка, за другий Микола, за другу половину – мама. Мама їх виводить аж за ворота. За ворітьми молоді три рази кланяються мамі, щоразу цілуючи образ, хліб і маму в руку.
Дружки:

Виражай мене, мати, на село
Виражай мене, мати, на село,
Готуй мені вечеряти весело:
Не задля мене самої, -
Задля мої челядини молодої.

Мати дочку рядила
Мати дочку рядила,
Місяцем обгородила,
Зорею вперезала,
На село виряжала.

З дороги, вороги, з дороги!
З дороги, вороги, з дороги!
Не переходьте дороги.
Нехай перейде родина,
Щоб була щаслива година.


Мама віддає один хліб Миколі, другий - Наталці. Хрестять їх. Вони йдуть на вечерню. З ними староста, дружко з хлібами, старша дружка з калачем. Їм дороги не можна переходити, особливо: вагітній жінці, вдові, покритці та з порожніми відрами. А з повними відрами можна переходити – це на добре.

Молоді віддають хліб першому, кого здибають на вулиці, вони – одному, а він – другому. Як віддають хліб, - цілують його і того, кому дають.

Молоді примічають, кого першого здибають: як жінка, то щось лихе буде в їх житті; або вмре котре (нагла смерть), або розійдуться; а як чоловік здибається, то добре буде.
Челядь іде з ними, а музики вертаються вечеряти.

Автор: Гнат Танцюра, «ВЕСІЛЛЯ в селі Зятківцях». Київ




06.12.2009              сьогодні 1, з початку місяця 11, всього 7098



◄ Попередня   Наступна ►





Весільним підрядникам: Про нас  |  Реклама  |  Вхід / Реєстрація

2006-2018 «Пара молода» - каталог весільних послуг України. Розробка сайту: vlasne.info