Весільні сукні ТМ Хадасса (Hadassa)
 









  
 
◄ Попередня   Наступна ►

СВАТАННЯ



А Наталка Миколи не знала,
Доки йому рушників не дала.

(Весільна пісня)

Як ото вже хлопець вибере собі дівчину, то підмовляє її, чи піде вона за нього? Але часто хлопці дурять дівчат, що будуть сватати, то дівчата не завжди й вірять, а вже повірять тоді, коли прийдуть люди (чи посланець) із хлібом. (примічають старі люди: як собаки нападуть на дівчину і щось із одежі порвуть на ній, то вона скоро віддасться.)

Хлопець просить своїх батьків женити його й каже, кого він собі вибрав. ( кажуть: не можна виявляти чужим, кого маєш сватати, бо буде невдача.) Коли є звідки та батьки хочуть ту дівчину, то й радяться, як і з чого починати.

Бере його батько пляшку горілки, житній хліб, підсіяний житніми висівками (бо як мукою, то, кажуть, будуть молоді мучитися) та ще й позичений бодай на другому кутку, там, де є дівчата (це для того, щоб була вдача), - і їде, або посилає когось із близьких родичів до дівчини "за словом".

Ідучи, каже: "Господи, благослови!"
Приходить туди увечері або й уночі.
- Добривечір!
- Доброго здоров’я!
- Засвітіть-но.


І кладе нишком хліб з-під поли на стіл. Забалакує хатніх так, щоб вони нічого не помітили.
- Питайте, чого це я до вас забився?
- Скажете.
- Я чув, що ви своє сіно (чи –полову, солому, пашу, капусту тощо) продаєте. Я оце й прийшов: чи не відпустили б ви мені часом зв’язку (або фуру).
Або:
1. Чи не продали б ви мені шмат берега?
Або:
1. Моя корова була у вашім городі. Прийшов оце пощитатись. Що ви хочете за збитки?
Або: - Чи не продали б ви часом своєї телиці?
Коли до цього доходить, то хазяї вже починають здогадуватись, бо придивляються, що й хліб на столі.

Відказують жартом:
1. Та нехай би та теличка походила б іще на пашу. Вона ще молода. Та й жалко розстатись. Так довго плекали…
2. Е, що там говорити! Та вам з нею не до віку. Ось найдіть-но візка (чи келішок, чи чарку) та й тоді будемо доводити кінця.

Коли хазяї не хочуть віддавати зовсім, то відказують і відправляють.

А як хочуть віддати дівчину, то шукають чарку, закуски, сідають за стіл, п’ють по чарці, закусюють і домовляються, коли прийти за рушниками.

Якщо в призначений день не прийдуть сватачі, то це означає, що дівчини вже не хочуть. Молода відносить хліб.

Колись тому, хто йшов "йшов за словом", обмінювали хліб.

Старосту вибирають із близьких родичів – дядька, старшого жонатого брата чи близького сусіду. Староста має бути статечним, досвідченим, балакучим, щоб завжди зумів дати гарний тон і виговоритися. Староста – головний радник у весіллі з боку молодого. Він мусить керувати, радити й наставляти молодика, не пропускаючи жодної формальності.

Старший буярин – найвірніший друг молодика, помічник старости. Коли у весіллі порушиться заведений порядок, то винують старосту й старшого буярина. На них лягає відповідальність за все: "щоб було і в нас, як у людей".

Перед сватанням ідуть до ворожки, і вона кидає карти, ворожить: чи вдасться сватання, чи щасливе буде життя?
Для сватання вибирають щасливий день.
У четвер, проти п’ятниці, вважається найщасливішим, бо навіть приказують, що цього вечора і свинячий пастух засватається.
От цього вечора приходять до молодого два старости й старший буярин. Сідають за стіл, випивають по чарці й закусюють. Тоді батько бере образ, а мати – хліб і благословляють молодика. Він кланяється обом по три рази до землі, цілує хліб, образ і руку.
- Ну, йдіть з Богом. Боже вам спострічай!
Йдуть свататися.
Дорогою примічають, чи буде вдача, чи буде гарне життя. Як здибають чоловіка, парубка, - то буде вдача й гарне життя, а як здибають жінку, дівчину, бабу, кицьку, зайця або попа, - то буде зле. Бувало вертались через це додому.

Старости й старший боярин ідуть до хати молодої, а молодик – під вікно на призьбу.

У відомій пісні співається:
Ой дай, Боже, вечора дождати,
Пошлю людей дівчину сватати,
А сам піду під вікно слухати;
А що буде дівчина казати?
Ой чи буде рушники давати?
Ой чи буде людей відправляти?


Старости говорять про сеє, про теє.
І зводять до свого:
- Ну, що говорили, то говорили, а ви нас пов’яжіть, бо ми з хати так не вийдем.
- А ви нам що винні, щоб ми вас в’язали? Нікого не в’язали і вас не будем.
- Нікого не в’язали, а нас пов’яжіть, бо от побачите, шо вам буде, як не пов’яжете.
- От напасть залізла в хату.
- Та ми вас не змушуємо, щоб неп ремінно ви нас в’язали. Найдеться в хаті такий, щоб пов’язав нас.
(Сміх)
- Ну, як доправитесь, то й пов’яжемо. Доведеться пов’язати, коли доправляються. А ти, Наталко,* як скажеш?
А Наталка стоїть коло печі і колупає пальцем комина (щоб молодик не відкинувся).
- А я знаю?..

Або:
- Як ви скажете…
Примічають по молодій: коли вона скаже: "як мама скажуть", то це вона хоче віддаватись, а як скаже: "а я знаю?..", то не хоче.
Буває, що водночас несподівано прийдуть по рушники кілька пар старостів (до 5). Тоді старости доправляються у батьків: кому ж залишатися? Батьки спирають на молоду (а колись самі відправляли того, хто їм нелюб). Молода відправляє. На столі стоїть хліб кожної пари старостів. Молода підходить і питає: "Чий хліб?" Їй показують. Вона залишає хліб того, за кого має охоту а решту бере з стола, цілує його, віддає старості й каже:
- Спасибі за честь. Нехай вам Бог дає з інших рук.
І вони йдуть додому. За ними виходить сама молода аж за ворота і пильнує, щоб котрий воріт не зачинив, бо тоді вже ніякі сватачі не зайдуть ні до неї, ні до меншої сестри (як є). Ворота "зачиняються" назавжди. Тому вона сама за ними зачиняє. Коли нема того, кого вона хоче, то всіх відправляє. Це зветься "Вчепила кабака".
Тоді її батьки сварять.
Ті ж, що зостаються, мають з чого сміятися та глузувати весь вечір.
Старости доправляються свого.
- Ну, шукайте чого там: чи мотуззя, чи перевесла – тай в’яжіть нас.
То вважається добре, коли хазяї не зразу згоджуються: 1) "так годиться", 2) щоб після не сказав хто, що вони самі набивалися. Часом дотримують так старостів до других півнів або й цілу ніч, і рушники дають перед сходом сонця. Щоб "виварити глей" із старостів, батько находить всякі причини: то нема звідки; то вона ще молода; то про нього щось там хтось говорив; а то ще старання не придбали. То старости аж упріють. А після вельми кленуть його. Ще добре, як тепло, а якщо це морозами буває, то молодик надворі добре змерзне.
Коли вже дійдуть згоди, то батько каже шукати рушники.
Кличуть до хати молодика. Він входить, кланяється по три рази татові й мамі, а як є дід, баба чи ще які родичі то й їм – цілує щоразу в руку і стає у порозі (щоб не відкинулася молода). Йому не можна цього вечора переходити цю хату попід сволок, бо буде невдача.
Батьки благословляють молоду.
Мама йде до скрині і з слізьми виймає заготовлені рушники; а коли сватачі несподівані, то тут же й нарізують.
Молода чіпляє рушники старостам і старшому буяринові - перев’язує рушниками з правого плеча й під лівою пахвою зав’язує в один гудз. А молодому несе на тарілці велику хустку й чіпляє її йому до правого боку (до війни молодик носив цю хустку в весілля в неділю цілий день; у цю хустку й покривали-зав’язували молоду в неділю ввечері ). Молодик кладе на тарілку гроші – викуп (не менше вартості хустки). Все це вони беруть із собою. А коли ж весілля чогось там розходиться, то вони мусять повернути те все назад.
По тому сідають вечеряти. За стіл сідають усі. Часом наварюють страви як на весілля (якщо наперед умовляються, то молода з-за дня напросить рідні, сусід і кілька дружок: "Прошу на хліб, на сіль і на сватання".
Молодик ставить свою горілку на стіл.
Мама приймає з стола той хліб, що принесли старости (може, ще доведеться віднести); але як спритний староста, то зараз же поріже на шматочки, "щоб молода не віднесла хліба". Хліб ріжеться пополовині, а тоді на четверо (хрестять навхрест ножем, як кабанники кабана розбирають).
Першу чарку п’є молодик до тестя.
-Тату, дай, Боже, здоров’я!
З цього вечора молодик називає тестя й тещу татом і мамою.
Тато п’є до старости, староста до молодої, молода до буярина, буярин до мами.
Буває, що молодик на сватання приходить із старостами, буяринами, батьками, братами, сестрами, ріднею, і після вечері всі йдуть з Наталчиною ріднею (крім Наталки) до молодого. По вечері складають договір. Сват - староста: - Ну, говорімо, хто чого з кого хоче? Договораймось, щоб тоді знати, чого триматись.
Насамперед домовляються, на коли весілля відкласти? Неділю встановлює молода: вираховує, в яку неділю в неї не буде менструації, щоб їй можна було піти між люди. Весілля відкладають найменше на 1-2 неділі, а найбільше - на місяць.**
Договоряються далі. Жартуючи, договоряються, хто кому і які подарунки готує. Наталчина сторона обіцяє Миколовому батькові пошити сорочку. Наталчиній матері повинна бути хустка й червоні козлові чоботи з косицями. Наталка має вишити Миколі сорочку до шлюбу, а свекрові – купити кожушані рукавиці.
- А, може, кому бинди, ножа, пасочка?
Як є брати в молодої, то їм мають бути подарунки: ножики, кашне, кашкети, пасочки; а сестрам: бинди, віночки, хустинки. Буває, що й на другий день скликають ті свою рідню, а ті свою, і сходяться, п’ють, закусюють і домовляються вже до кінця й за посаг.
Коли молода не схоче, то відносить йому хліб: чи сама занесе до старости чи буярина – котрий ближче, або відішле своїм родичем. Це вважається, що договір розірвано.
Найчастіше вона відносить хліб, бо:
1) не любить молодого, а рушники дала, бо вдома сварка, і думала: рушники дасть – хтось із хлопців кинеться відбивати і візьме її;
2) дочується від людей, що з його рідні хтось (часто – мати) судять її;
3) хтось із людей (хлопці – назбитки, сусідки – довгоязикі, заздрісні, приліпотні товаришки чи й так хто-небудь по злобі) наговорять злого на молодика перед нею і
4) дуже довго (після сватання) молодик не приходив. А це показує, що він її не хоче.
Справді, коли молодик її не хоче, - чи сам, чи через людські поговори, - перестає ходити до неї й переказує, аби вона принесла хліб. Тоді та сторона, що розриває, сплачує всі витрати і платить "за публіку" (за позор) – грішми і горілкою. Молодик тоді вертає хустку, старости – рушники.
Коли ж він і вся його родина хочуть її, то пильнують, аби він покинув найпотрібнішу роботу, а вечером побіг до неї, щоб хто чого не наговорив, щоб не розсердилася. Про це йому нагадують мама й сестри.
Хоч хліб і віднесений, а молодик її хоче, то він знову бере старостів, боярина, хліб, горілку й знов іде до неї; вмовляє її, просить, аби вона не слухала нічиїх обмов і не відносила хліба, а таки йшла за нього. ("Полагається" раз віднести хліб, щоб хто не сказав, що набивалась.)
Буває, що хліб завертають по кілька разів. Старі люди примічають по цьому: як у сватання не було ладу, так і в їхньому житті не буде добра.
Як молодик із другого села або з далекого кутка, то батьки молодої й дехто з її рідні йдуть (їдуть) на ОГЛЯДИНИ.

* Для зручності молоду умовно названо Наталкою, а молодого – Миколою.

**Як молода не любить його, то відкладає якнайдалі – довше проволочиться, то, може, "який вирветься й відіб’є" або прийде той, кого вона хоче. Справді, хлопці частенько "відбивають": один для себе, другий з-за охоти, аби накапостити, а третій з наміром ходить до неї, аби "зірвати вінок", "щоб тому дурневі не дісталось".
Буває, що дівчину силують за нелюба, бо він багатий чи що, і розлучають з коханим. Як завзята і смілива дівчина, то вона назбитки всім "віддасть вінок" своєму коханому, хоч за це після й зазнає наруги, сорому, збиткування й мук.

Автор: Гнат Танцюра, «ВЕСІЛЛЯ в селі Зятківцях». Київ




03.12.2009              сьогодні 7, з початку місяця 97, всього 40480



◄ Попередня   Наступна ►





Весільним підрядникам: Про нас  |  Реклама  |  Вхід / Реєстрація

2006-2018 «Пара молода» - каталог весільних послуг України. Розробка сайту: vlasne.info