Весільні сукні ТМ Хадасса (Hadassa)
 








Art Clinique - клініка дерматології та косметології
 
  
 
◄ Попередня   Наступна ►

ВЕСІЛЛЯ в селі Зятківцях



Передмова
Матеріали до цієї праці я зібрав у селі Зятківцях Гайсинського району Вінницької області. Запис весільних обрядів і пісень вів на весіллях у процесі дійства. Мав велику рідню (народився і жив в Зятківцях) – доводилося часто бувати на весіллях: буярином, старшим буярином, старостою, дружком, сватом і, нарешті, музикою. І все це (не лише за для підтримки людських, родинних взаємин), а й для того, щоб мати широку змогу детально зі всім ознайомитись і тут же позаписувати всебічно. Весільні щоразу запитували, чи ось такий-то матеріал записано вже? Як записано? Подавали свої зауваження, додатки й поради. На це пішло дуже багато часу. Почав записувати в 1918, закінчив у 1930 році.
Трудно перерахувати тих, хто допомагав записувати, хто переспівував. Крім сестер, родичок та бабусі Явдохи Зухи, співали весільні дружки, світилки, свашки, кухарки, музиканти.
Художник Микола Пимоненко «Весільна перейма»Художник Микола Пимоненко «Весільна перейма»
 
Упродовж тисячоліть шлюб у всіх народів займав найпочесніше місце в родиннім житті, бо з ним пов’язані не тільки економічні інтереси, а й продовження роду.

За сивої давнини були звичаї, які застерігали від кровозмішування: заборона шлюбів близьких родичів. Був навіть звичай убивати дівчаток одразу ж після народження. Тож тоді часто жінок бувало набагато менше, ніж чоловіків.

На певному ступені розвитку людства виникла система рідні лише по матері (матріархат). Майно, ім'я переходили до дітей від матері, а не від батька. В родині старшинствувала жінка – мати. В ті далекі часи історії, коли племена, орди жили відокремленим життям, молоді чоловіки були позбавлені старшим чоловічим поколінням права володіння жінками свого роду, а тому, не порушуючи нічиїх родових прав, діставали собі жінок або воєнним способом, або шляхом їх викрадення (умикання) з іншого роду.

Умикання не могло проходити гладенько. Часто це призводило до бійки, до поєдинку. Ці первісні ворожі стосунки надовго зберігаються в шлюбних звичаях у формі різних характерних пережитків, у символізації поєдинків. У афганців, наприклад, символічний поєдинок відбувався між чоловіками, а жінки тим часом годину пересварювалися між собою. В Новій Зеландії організовували про людське око сварку й замирення.

Пережиток шлюбного звичаю умикання й досі в традиційному весіллі має місце. молода «повинна» боротись, не даватись перед розплітанням у суботу; її силоміць вводить старший боярин і силоміць садовить на стілець; вона «повинна» плакати весь час, поки розплетуть їй косу. Молода також бореться у неділю, коли її мають покривати, перед покриванням вона плаче. З часом первісні елементи так виродились, що їх трудно розпізнати, іноді помітний лише маленький якийсь натяк.

Пізніше умикання відбувалося за згодою молодої, перетворившись таким чином на фіктивне. Скрізь на землі, де тільки розвинувся родовий побут, де чоловік самовласно захопив право, виникло умикання жінок, освячене законом; це право зникло з розпадом родового побуту.

Щоб застерегти від кривавої помсти, війни між родами через умикання, виробилась система шлюбу – купівлі-продажу молодої. В кінцевому підсумку шлюб шляхом умикання призводить скрізь до того, що жінка та її діти стають власністю чоловіка, і таким чином зміцнюється влада батька, його панування в родині (патріархат). Якщо материнське право засноване на кровному союзі родини, то батьківське – на владі, на пануванні старшого, дужчого. Маєткова спадщина й ім’я йдуть уже по батьківській лінії.

Чоловік захопив право силою, а жінка втратила своє поважне становище в родині і перетворилась на служницю, на дітородне знаряддя. Упродовж історії жінка зазнала чимало горя та приниження. Це приниження узаконювалось правом та неписаними, але міцними звичаями, які обставляли жінку густим і високим частоколом.

З розвитком культури на жінку перестали дивитися, як на товар: пряма купівля замінюється іншою формою придбання жінки – подарунками (пісня «Понеділок поганий») на цьому й виникли весільні звичаї взаємного обміну подарунками.

…Жінка все витерпіла: зневагу, поневолення, рабство та всякі види приниження й наруги. І не тільки все витерпіла, а й продовжувала рід у муках та сльозах. Людство мусить бути вдячним їй за це.

За первісним світоглядом людина одухотворю вала природу. Люди вірили, що над природою й над ними панують різні добрі й злі духи. На основі такого анімістичного світогляду утворилось багато обрядів, віра в магічність слова, руху, дії, віра в добрий, щасливий і лихий час. Кажуть ще й досі: "В добрий час почати (казати), а в лихий мовчати". Вірили, що злих духів треба задобрити, аби вони менше шкодили людям, а добрих духів треба підпросити, підкупити, щоб допомагали краще боротися із злими духами. В зв’язку з цим квітки й озеленення на весіллі мають не лише естетичне значення; це було необхідним атрибутом, бо вірили, що добрі духи, життєдайні, животворні духи перебувають у деревах, в зіллях, то треба їх перенести разом із рослиною до хати і цим забезпечити добробут молодим на все життя. Шлюбний вінок молодій плели із зілля: з м’яти, рути, барвінку. Букети для весільних робили з зілля. Гильце неодмінно мусіло бути найкраще прибраним і стояти на столі перед молодими, доки його не роздарують по гілочці. А якщо весілля відбувається взимку, коли нема зелені й дерева голі, то все одно гильце мусить бути, хоч там і мало в ньому естетичного, проте дружки прикрашають голі гілки так, як би й весною.

За традицією до нас дійшли із прадавніх років шлюбні обряди та звичаї (які слугують правовим закріпленням шлюбу як непорушного союзу) в формі української народної музично-побутової драми. Весільні обряди складалися віками. В них відбито старі погляди на родину і шлюб. Весільні звичаї й пісні – це своєрідні документи минулого. Всі ці обряди – невесела сторінка старого сільського побуту.

Весілля – клубок різних звичаїв. Родові традиції тяжкою камінною глибою гнітили дівчину-жінку. Зрозуміло, чому ці весільні пісні такі невеселі. Дівчина бачила з оточення, що її чекає. Вона йшла на цю жертву, бо що ж їй залишалося? Хіба що виспівати та оплакати свій вік у піснях, прощаючись зі своєю молодістю. Тож-бо ці пісні такі по-дитячому зворушливі й ніжні. На весілля йде старе й мале, щоб послухати пісень мелодії в них прості, одноголосі, але в поєднанні з текстом вражають. Тут приховано пасивний протест людської особи, нарікання на свою недолю, тяжкий докір, що часом межує з відчаєм, і скарга, скарга, скарга…

За старого часу дівчини не питали, чи вона любить того, хто сватає - "бере". Чи вона згодна мати від нього дітей? А це ж одне з основних питань, і воно багато важить взагалі для людини, особливо ж – для дівчини, бо ж пов’язано з материнством. Панувало право ж – для дівчини, бо ж пов’язано з материнством. Панувало право сильного, старшого з роду, і - "мусиш". Не зважали ні на те, що, може, вона іншого кохає, ні на сльози, ні на благання, протести. Батьки-диктатори, дотримуючись консервативних погляді, чинили свою волю.

Ой загула голубочка із-за дуба,
Не дай мене, моя мати, за нелюба.

Як я буду із нелюбом вінчатися,
То сходьтеся, вся родина, прощатися.

Як я буду із нелюбом шлюб брати,
Дайте мені ту сорочку, що вмирати.


ЯК ПОДУМАЮ, ЯК ПОГАДАЮ
Як подумаю, як погадаю,
З ким була розмовочка,
Заболить мене, серденя моє,
Ще й з чола головочка:
- До мене ходив, мед-вино носив,
- На кого ж ти мене лишив?
На свого товариша.
- З каміння скочу, з каміння зрину
Як із товаришем ізвінчаюся,
То й на віки загину.


Безумовно, були й шлюби за згодою молодих.
Нині дівчина має змогу вибирати сама собі чоловіка – не деспота, а вірного друга, якого вона покохала, - майбутнього батька своїм дітям.

Автор: Гнат Танцюра, «ВЕСІЛЛЯ в селі Зятківцях». Київ




02.12.2009              сьогодні 3, з початку місяця 34, всього 10256



◄ Попередня   Наступна ►





Про нас       Реклама       Весільний Раут

2006-2018 «Пара молода» - каталог весільних послуг України. Розробка сайту: vlasne.info