Весільні сукні ТМ Хадасса (Hadassa)
 









  
 
◄ Попередня   Наступна ►

Вінчання



Вінчання походить від слова – вінок. Священники раніше при вінчанні у церкві клали на голови молодих барвінкові вінки, а потім почали класти вінки виготовлені з металу, щоб довше служили. Та й це зовсім не вінки, вони ніяк навіть не скидаються на українські віночки з квіток. Це – корони, більше подібні на візантійські митри, помпезні і якісь недоречні при вінчанні.

Сама суть укладення шлюбу грунтується на згоді молодих поєднати свої долі. Це зветься присягою. Вона дійшла до нас ще з язичницьких часів. Власне, присяга була квінтесенцією всього процесу укладення шлюбу. Молоді в присутності батьків, рідних, знайомих присягали одне одному на вірність. Церква не могла нехтувати таким важливим ритуалом, що впливав на поведінку, свідомість людей. Після того, як молоді пари стали вінчатися в церкві, присяга стала обов’язковим ритуалом шлюбної церемонії. Це була специфіка саме української православної церкви. Тут принагідно треба зауважити, що українська церква за довгі роки свого самостійного життя (хоч офіційно вона належала Руській православній церкві) набула багатьох ознак, яких не знали інші православні церкви. Ці особливості відбилися в богослужбових книгах, обрядах і святах церкви. Богослужбові та і взагалі церковні тексти постійно змінювалися і майже ніколи не мали якоїсь певної одностайності. Це стосується і обряду таїнства шлюбу. Вже у старих грецьких текстах немає повної одностайності – в них містяться іноді протилежні за ідеєю вислови. Так і в требниках, що виготовлялися в різних куточках України. За старими українськими требниками зазначаються два етапи присяги. Перший – заручення (обручення) і вінчання.

За 93-м правилом шостого Вселенського Собору, той, хто заручився, мусить уже й вінчатися. А якби хтось повінчався з дівчиною, що була заручена з іншим, той «да подлежит вині прелюбодіяння». У нас на Україні під багатьма впливами всетаки давалася воля молодим розійтися навіть після церковних заручин. Розходилися не тільки після заручин, а й після вінчання. Як ми вже згадували раніше, це траплялося 1774 року, коли Синод Руської православної церкви з’єднав заручення і вінчання в один обряд, який стали проводити в день весілля.

Звичай присягати в Українській православній церкві користувався пошаною. Без нього вінчання не вважалося законним. А все тому, що цей звичай – народний, і тому він мав велику силу й авторитет. У Метриці Шумлянського від 1687 року в кінці четвертої книги наводиться текст присяги, а під ним примітка: «Без сея же присяги малженство важное быти не может». Цей обряд знаходимо по всіх давніх українських требниках, починаючи з 1646 року як Львівського, так і Київського видань. У московських требниках цієї присяги нема.

Про такі «вольності» малоросів донесли російському цареві Петру І, а він зобов’язав Священний Синод пильно доглядати, щоб у київських церковних книжках не було ніяких відмінностей від московських. «Церковні старі книжки, - наказував суворий цар службовцям київської та чернігівської друкарень, - для совершенного согласия с великороссийскими, с ткими же церковными книгами справливать прежде печати с теми великоросскими печатьми, дабы никакой разницы и особого наречия в оных не было; а других никаких книг, ни прежних ни новых изданий, не объявя об оных в Духовной Коллегии, и не взяв от оной позволения, в тех монастырях (в київській та чернігівській друкарнях – М.Л.) не печатать, дабы не могло в таких книгах никакой Церкви Восточной противности и с великоросийскою печатью несогласия произойти».

Цей наказ, датований 5 жовтня 1720 року, і був реальним початком знищення звичаєвих особливостей в українській православній церкві. З того часу требники друкуються в Україні вже за московськими зразками, з них випадає такий важливий обряд на вінчанні, як присяга. Зате у львівських требниках, куди не міг сягнути суворий царський наказ, звичай присяги залишився до наших днів. У Галичині й сьогодні під час вінчання молоді присягають однеодному на вірність. Стихійно відновився цей обряд і на Волині. Бабусі, які пам’ятають його, часто просять священнослужителя: «Вінчайте дітей з присягою, щоб подружжя міцніше було».

Ще така деталь. Оскільки присяга прийшла в церковне життя з світського, то і текст її ніхто не придумував і не змінював. Ось що ми знаходимо в польському требнику: Я (ім’ярек) беру тебе собі за одною власною а правдивою жону и помощницу, а шлюбую тебе часу щасливого никогда не опускати (очевидно не відпускати. – Авт.) до смерти моєй, ал’бо твоєй; так ми Пане Боже помози и свіа святиє».

Ця форма присяги цікава тим, що вона виразно свідчить про демократичний дух укладання шлюбу на Україні. В той час, коли канонічна церковна ідея стверджує, що жінка є рабою чоловіка, в Україні молоді на присязі обіцяють: « Я беру тебе за помощницю», - присягав молодий, так саме й вона казала: «Я беру тебе за помощника». Отож сходяться двоє молодих і присягають одне одному як рівний рівному, сходяться для того, щоб ціле життя допомагати одне одному і присягають не тільки на це, а й на те, що «часу щасливого і нещасливого ніколи не опускатиму тебе до смерті твоєї або моєї». Це вже високе громадянське розуміння самої суті укладання шлюбу, найголовніших обов’язків чоловіка і жінки. Все це свідчить про високий рівень культури нашого народу з давніх часів.

Після присяги молодих вінчають. Коли вони обоє відповідають ствердно, старший боярин і дружка розстеляють перед ними на долівці весільний рушник. Знайте, на рушнику можуть бути вишиті різні квіти чи візерунки, всякими кольорами, окрім чорного.

Молоді після вінчання приходять додому до молодої. В окремих випадках на воротях, здебільшого на порозі дому їх зустрічають батьки. Мати обсипає молодят зерном та цілує обох, приказуючи,

Жити вам довго в мирі,
Діти мої милі.
Повним, як це зерно,
Щоб щастя було.


Діти дякують. Цілують матір. Далі батько наливає молодятам по чарці, поки вони п’ють, він їх настановлює, бажає довго і мирно жити. Молоді дякують і цілують батька. Після цього батьки дарують молодятам ікони, якими їх благословляли. Вони цілують ікони і дякують батькам.

Маргарита Лукеча «Під весільний вінець». Київ 1995р.





13.12.2009              сьогодні 3, з початку місяця 20, всього 9020



◄ Попередня   Наступна ►





Весільним підрядникам: Про нас  |  Реклама  |  Вхід / Реєстрація

2006-2018 «Пара молода» - каталог весільних послуг України. Розробка сайту: vlasne.info