Банкетний зал Сюрприз
 








Медичний центр Кліеіка професора С. Хміля м. Тернопіль

  
 
◄ Попередня   Наступна ►

Віра Матковська: «Раніше українки вінчалися у вишиваному вбранні...



Віра Матковська - колекціонер вишиванок.Віра Матковська – відома на Тернопільщині і за її межами пошановувачка вишиття, вона вже чимало років є збирачем національного вбрання. Нині її колекція складається з півтори тисячі жіночих і чоловічих вишитих сорочок, запасок, спідниць, кожушків, безрукавок… Усі ці вироби народної творчості як колишні, так і нинішні мають велику історичну цінність. А ще вони бережуть пам'ять, адже у багатьох з цих вишиванок наші бабусі, прабабусі колись виходили заміж. Про це, а саме про одруження у вишиванці, я й вирішила поговорити з Вірою Матковською.

- Справді, колись до вишивки, - сказала пані Віра, - у нашого народу було особливе ставлення. І це було виправдано, адже вишиття несло певну енергетику, яка могла впливати на долю людини. Ті чи інші українські узори могли захистити людину від вроків, від злого ока. А вишиванка, яку дівчина з добрими помислами вишила собі сама на весілля, в якій вона вінчалася – була як оберіг для її сім'ї.

- Нині традиції змінилися. Дівчата, переважно, виходять заміж у білому вбранні.
- Не можна сказати, що це погано. Біле вбрання – це сучасний чистий у плані енергетики весільний наряд. До речі, нині наречені часто одягають і рожеві плаття, і кремові… Усі вони також виглядають вишукано та нарядно.

Щоправда, нині маємо і багато весіль, які молодята намагаються проводити у національних строях. До мене дуже часто звертаються наречені, дружки, дружби, старости, гості таких весіль, аби взяти на прокат українські костюми.

Український народний одяг. Вишиванка.- Ви даєте вишиванки зі своєї колекції напрокат?
- Так, ними користуються багато співаків, танцюристів, їх беруть і для дітей, і для дорослих на різні свята, забави. Наприклад, хтось проводить ювілей у вишиванках, хтось так вирішив організувати своє весілля. І не тільки у Тернополі, Львові чи Києві, наприклад, а й за кордоном. Я вже кілька разів наряджала закордонні весілля. Часто національний колорит весілля хочуть створити ті наречені, до яких сюди приїжджає наречений з Англії, Франціїчи Канади.

- Пані Віро, а звідки у вас цей потяг до колекціонування вишиванок?
- Це ще з дитинства. Я народилася у Гайсині Вінницької області. У нас в сім’ї шанували вишиття. Моя мама Людмила дуже багато вишивала. У мене в колекції є кілька її робіт: це і наші дитячі сорочки, і подушки, і рушники, і кілька картин.

Мама вишивала для дому скатертини, штори, а також речі для церкви, прищеплюючи нам, дітям, любов до вишиття. У нашій сім,ї було семеро дітей, згодом троє померло, і зосталось двоє братів і дві сестри. Всі мали вишитий одяг. Нині з родини залишилось нас двоє - брат і я, і, чесно скажу, ми обоє обожнюємо цей вид мистецтва. Ще в комуністичні часи кумедно було дивитися, як він на першотравневі свята йшов з червоним прапором і у вишиванці. Я люблю йому дарувати вишиті сорочки, то для нього найкращий подарунок.

- Я знаю, ви багатьом своїм родичам, друзям даруєте вишиті речі.
- Так, я вважаю, що це найкращий подарунок. Тепер, окрім вишивок, дарую тим, хто цінує національні традиції і свою книгу «Борщівські сорочки з колекції Віри Матковської»

- Я бачила цю книгу – дуже розкішне кольорове видання, в якому розписано і сфотографовано кращі роботи з вашої колекції. Такий фотоальбом приємно полистати. Розкажіть, як вам, вінничанці, вдалося полюбити борщівську вишивку.
- Ми з чоловіком навчалися у свій час в інституті в Києві, а направлення отримали на Тернопільщину. І коли я у Борщівському районі Тернопільської області побачила вишивки, одразу зрозуміла, що досі я вишиття не бачила. Настільки красивими, яскравими вони є!

- Але ж борщівська вишивка - то вишивка чорними нитками, чи не є вона дещо жалобною?
- Так, майстрині виконували її переважно чорними нитками, але не тільки. Адже у цьому теплому, гостинному, щирому краї з особливою повагою ставилися колись і нині до його величності Вишиття...

Український народний одяг. Вишиванка.Своєрідною візитівкою Борщівщини є сорочка, вишита чорними нитками. Як розповідає давня легенда, домінуючий чорний колір пов’язаний з конкретними подіями нашої трагічної історії. У XV-XVII століттях борщівський край був постійним об’єктом нападів турків і кримських татар. Вороги безжально спустошували і грабували вкраїнські землі, знищували або забирали у полон населення. Після одного з таких нападів у кількох наддністрянських селах загинули всі чоловіки. Тоді дівчата і жінки, оплакуючи свою гірку долю, поклялися протягом кількох поколінь носити траур за загиблими оборонцями і вінчатися у сорочках, вишитих чорними нитками...

- І клятву цю виконали?
- Саме так. Жінки, які вишивали такі сорочки у 20-30-х роках минулого століття, були останнім поколінням, пов’язаним дивною, але благородною обіцянкою. Звісно, вишивальні традиції збережено й нині. Та особливу повагу має колишня, бабусина й прабабусина, сорочка. Вона цінується і в Україні, і за кордоном. Така чорношита “бавняна сорочка” відома як “борщівська сорочка”, шита “по рукавах”. Найголовнішими її ознаками є біле домоткане здебільшого конопляне, полотно; простий крій і густий, тугий візерунок; вишиття грубою вовняною ниткою – “чорною бавною”.

- При всій різноманітності борщівських вишиванок, адже практично не зустрічається двох абсолютно однакових, що є типовим для них, чим вони цікаві, пані Віро?
- Існувала чітко вироблена тридільна система розміщення узорів на рукавах. Верхня частина найбільш густо зашита – уставка, під нею – морщинка, тобто підуставкова смуга вишивки і орнаментація рукавів до зап’ястя, яка в різних селах району (залежно від розміщення косих чи прямих вишитих смуг) носила конкретні назви.

Український народний одяг. Вишиванка.За орнаментами і кольорами можна було впізнати, з котрого села дівчина чи жінка. Так, наприклад, у селах Ніврі, Кривчому, Гермаківці, крім чорного, у вишивках був синій колір; у Борщові, Стрілківцях, Іване-Пустому – фіолетовий, у Юр’ямполі, Шишківцях, Королівці - вишневий, у Шупарці – зелений.

І жіночі, й чоловічі сорочки шили тут з конопляного полотна. Процес виготовлення був трудомістким і тривав практично увесь рік, хоча вишивали жінки та дівчата здебільшого у зимові місяці.

Щоб добре вибілити полотно, жінки та дівчата замочували його у водах Дністра, Збруча, Серету, Нічлави, а потім розстелювали на мальовничих берегах річок для просушування. Відтак борщівська бавняна сорочка, виткана і вишита природою, займає почесне місце серед усього розмаїття національного вбрання. Вона викликала і викликає зацікавлення етнографів, учених, як вітчизняних, так і зарубіжних.

- Цікаво, чи продають борщівці ці, здавалося б, безцінні витвори минулих поколінь?
- На жаль, адже вони коштують, як на нині, немалу копійку. Щоправда, є й такі, що дарують ці диво-вишиванки музеям – тобто тим установам, де надбання народу буде жити довгі роки, де ним зможуть любуватися і нинішні, і наступні покоління.

Український народний одяг. Вишиванка.Однак багато вишиванок відходять з вишивальницями у небуття. Так, як правило, стареньких хоронять у сорочках, вишитих чорними нитками. Напередодні вони заповідають дітям, внукам, у що мають їх одягнути. Нерідко ті запитують, чи бабця не хоче залишити таку чорну вишиванку, адже ця річ цінна не у грошовому вимірі, а в історичному. Та здебільшого старенькі не погоджуються. “У цій сорочці я вінчалася, у ній хрестила дітей, одягала її на Великдень, у ній хочу постати перед Богом...” – кажуть вони. Чи мотивують так: «Якщо я вдягну щось інше, чи впізнає мене чоловік на тім світі? Маю там зустрітися з ним у тім вбранні, що до шлюбу йшла…».

- Така позиція, напевно, зумовлена тим, що завжди вишиття Борщівщини було наповнене великою кількістю символічних знаків – оберегів, що покликані були охороняти її власника, допомагати йому в житті?
- Тутешні люди вірили, що сорочка є двійником людині. У вишитті – її доля. Сподівалися, що така сорочка здатна відвернути недугу, негаразди, нещастя, причарувати коханого. Старалися сорочку нікому не позичати, аби хтось “не поробив”.

- Пані Віро, то у чорній бавняній борщівській сорочці трагедія чи велич? І чи варто у такій виходити заміж?
– Я збираю борщівські сорочки майже 20 років. Яких тільки легенд не наслухалася про них, та головними героями цих історій була Любов. І смутку у тому вишитті нема, а тільки краса – очей не відведеш!

Український народний одяг. Вишиванка.Попри чорне вишиття, борщівська сорочка не є жалобною та печальною. А в доповненні костюма великою кількістю червоних коралів, спідницею, запаскою, поясом – крайкою виглядає дуже ошатною і багатою. Чорний колір, як твердять дослідники, асоціюється з родючими українськими чорноземами, з надією хлібороба на землю–годувальницю. Косі смуги, вишиті на рукавах, наче борозни зораного поля. Невеликі вкраплення у чорному вишитті, виконані кольоровими нитками, як правило, не яскраві – фіолетові, сині, вишневі, зелені, жовті – сприймаються, як посіяне в землю насіння, що проросте хлібом насущним і дасть життя майбутнім поколінням, а нареченим – гарних, здорових дітей.

- Знаю, у районному центрі Борщова щороку у вересні відбувається фестиваль борщівських вишиванок, Ви тепер живете у Тернополі, та на свято завжди їдете з частиною своєї колекції.
- Їду, і читачів вашого журналу запрошую. Бо там справді є на що подивитися. І на сучасне вишиття, і на вишиття з бабусиних скринь. Гарні вироби можна тут купити, аби мати на свято, на весілля, або й на щодень.

У борщівському краї нині мало бажаючих виходити заміж у національних костюмах. Правда, у вишивках великий гурт дівчат, (а тут наречені беруть багато дружок, і старших, і зовсім маленьких дівчаток), йде від хати до хати просити на весілля. У вишитті наречена та дружки беруть участь і у вінкоплетенні. А на саме весілля сучасні наречені, зазвичай, одягають сучасні весільні сукні.

- А ви самі, ваша родина часто ходите у вишитому одязі?
- Так, і сама ходжу і доньки та чоловік. Дуже люблю, коли люди ходять у вишиванках, хтось у сучасних, виготовлених власними руками, хтось у колишніх, маминих чи бабусиних. І нема тим витворам ціни, бо в кожній такій вишиванці – частинка серця, частинка долі...

- І на останок про таке. Знаю, нещодавно відразу дві ваші доньки вийшли заміж.
- Так, Юлине весілля відбулося 20 вересня у Києві, А Людмилине 15 листопада у німецькому місті Дрезден. Вони були вродливими, красивими нареченими. І я, як мама, бажаю їм якнайщасливішої долі…

Автор: Галина Миколина
Фото: Михайло Урбанський





27.11.2009              сьогодні 2, з початку місяця 45, всього 30473



◄ Попередня   Наступна ►





Про нас       Реклама       Весільний Раут

2006-2018 «Пара молода» - каталог весільних послуг України. Розробка сайту: vlasne.info