Весільні сукні ТМ Хадасса (Hadassa)
 








Медичний центр Кліеіка професора С. Хміля м. Тернопіль

  
 
◄ Попередня   Наступна ►

І я там був, мед-горілку пив… (як проводили весільний день в Україні)



Із давніх-давен саме обрядовість весільного дня була найбагатшою та найцікавішою. Зауважмо, що й різні регіони України відрізнялися характером цих святкувань.

На Бойківщині наприкінці XIX ст. був популярним звичай «вмивання молодих» цього дня у відварі барвінку, який залишався від плетіння весільних вінків. Лише після цієї запашної купелі дружки та свахи перевдягали молоду, супроводжуючи обряд піснями. Весільний одяг кожна пара намагалася зберегти впродовж усього життя. Наші предки вірили, що це сприятиме добробуту нової сім’ї.
Художник Федір Кричевський «Наречена»Художник Федір Кричевський «Наречена»
 
На Гуцульщині обряд вінчання називався прощею. За звичаєм молодята тричі обходили навколо столу і просили вибачення в батьків за всі свої провини. Йдучи до церкви, молода нерідко клала собі за пазуху залізний ключ або кусень хліба. Коли виходили з церкви, хліб треба було з’їсти, щоб жити в достатку.

У той далекий час найдраматичнішим весільним обрядом було покривання. Воно символізувало перехід молодої від дівочого до заміжнього стану. Молодій розплітали косу і надівали очіпок (головний убір у вигляді шапочки з тканини).

На Поділлі молодий садив дружину собі на коліна та власноруч обрізав їй косу (тодішній нареченій справді можна було поспівчувати). На Закарпатті побутував ще колоритніший обряд – відсікання коси. Родичі молодого прив’язували кінець коси до цвяха, вбитого в стіну. Молодий, танцюючи, мав виявити таку спритність, щоб єдиним ударом бартки (топірця) повністю відрубати косу. (Можна лише уявити собі, скільки страху зазнавала молода, доки тривав цей танець).

Можемо полегшено зітхнути, що ми живемо в романтичніші часи одруження. У нас немає традиції відсікання чи відрізання кіс. Давні традиції трансформувалися в дещо іншу форму. Сьогодні наречена скидає свою фату під акомпанемент усім відомої «Горіла сосна, палала» і під час танцю кладе її на голову усім незаміжнім дівчатам.

Після покривання наречений забирав кохану до свого дому разом із її посагом (приданим). Придане було обов’язковим атрибутом кожного весілля. Наречена сама його готувала, зокрема ту частину, яка називалася скринею. Адже існувала й друга частина посагу – худоба, певна сума грошей, наділ землі. Її виділяв батько. До скрині входили: постіль, рушники, одяг, а також стрічки та хустки, якими дівчина обдаровувала весільних гостей.

Як бачимо, в давні часи дівчині доводилося багато працювати, готуючись до свого весілля. Хоча ця праця не була для неї обтяжливою. Вона виконувала її на вечорницях та посиденьках, де і працювали, і розважалися усі дівчата-однолітки. Коли наречена не встигала сама зробити все, що слід, народні звичаї передбачали спеціальні передвесільні дії – торочини, на які приходили подруги нареченої. Весільний посаг готували до переддня одруження.

За давнім звичаєм до помешкання нареченого скриню супроводжували брати й свахи, які дорогою показували посаг гостям – виймали зі скрині гарні речі. Це свідчило не лише про достаток молодої та її рідних, а й про її працелюбність. Якщо посаг характеризував дівчину як добру майстриню, її почет зустрічали хлібом-сіллю та співали величальної.

Коли обряд вінчання завершувався, молоді виходили з церкви, а гості посипали їх зерном на знак багатого і щасливого життя. Сьогодні цей звичай зберігся, але став популярним й інший. За ним саме молода пара мусить придбати смачних цукерок, щоб розсипати їх перед дітьми та учасниками урочистої церемонії.

Весільна гостина розпочиналася з частування короваєм. Із цим пов’язаний один із забобонів. Вважали, хто перший з’їсть більший шматок короваю, той керуватиме в сім’ї. Сьогодні молодята намагаються наввипередки ступити першими на вишиваний рушник під час весільної церемонії. Це теж символізує першість у сім’ї.

Колись весільний стіл на теренах України вгинався під вагою медів, різноманітних горілок, настоянок та узварів, пирогів, вареників, калачів, смаженини, овочів і фруктів. Сучасні весільні смаколики ще більш різноманітні. Щоправда, весільний коровай і нині головний на святковому столі.

Кожний весільний бенкет супроводжувався піснями на честь наречених. У наш час традиція співати пісень збереглася. В одних регіонах вона більше поширена, в інших – менше, проте жодна гулянка, особливо в сільській місцевості, не обходиться без співу веселих, жартівливих, а то й сумних пісень не лише на весільну тематику.

Сучасні наречені задля зручності перенесли обряд вітання молодих із кінця весільного дня на його початок. Адже невідомо, чи кожен гість буде спроможний тверезо витримати всю забаву. Краще нехай подарує те, з чим прийшов, і забавляється на славу. Відтак з’явився сучасний забобон. Усі даровані гроші наречена має зібрати в купку і сидіти на них упродовж усього дня. Це сприятиме (мабуть, так гадали ті, хто це придумав) добробуту та фінансовому забезпеченню молодої сім’ї у подальшому житті.

Коли гості та родичі достатньо позабавлялися, надходив час прощання. Та це зовсім не означало, що забава закінчувалася цілком. Адже наступного дня вже новоспечена дружина мала б пригощати гостей. Колись намагалися всіляко їй в цьому перешкодити – ховали продукти, били посуд, щоб молода господиня усвідомила, що її чекає нелегке подружнє життя. Тому закінчувалася веселість і починалося нове самостійне життя для двох молодих людей.

Сьогодні цей звичай має дещо інший вигляд. На поправини молодята запрошують тих, кого їм хочеться бачити наступного дня. Свято продовжується й іноді веселіше, ніж у перший весільний день. Щоправда, наречена вже без весільної сукні, але з таким же чудовим настроєм та сподіванням на щасливе майбутнє.

Історія звичаю посагу в Україні та світі
Звичай давати придане нареченій існував уже в античні часи. Дівчата зі знатних сімей виходили заміж для того, щоб «доповнювати» свого чоловіка. Даючи придане за своїми дочками, батьки наречених піклувалися про те, щоб їхні діти ні в чому собі не відмовляли, коли доведеться покинути домівку. Крім того, воно було своєрідною передоплатою майбутньому чоловікові за те, що він зобов’язується жити зі своєю коханою «в радості та смутку, багатстві та бідності, здоров’ї та хворобі, поки смерть не розлучить їх»…

У Київській Русі матері, які мали доньок, збирали білизну й дрібне домашнє начиння задовго до того, як дочки досягали шлюбного віку (шістнадцяти років). На подушках і нижніх спідницях дівчата вишивали монограму з першої літери свого імені, а поряд залишали вільне місце. Коли ставало відомо, яке прізвище носитиме дівчина після укладення шлюбу, поряд з гордістю вишивали першу літеру прізвища. Простирадла, рушники, нижню білизну, нічні сорочки та інший одяг складали в скриню до шлюбного дня.

Традиція приданого існувала в багатьох народів. З історії відомі факти, коли придане ставало чудовим «золотим стартом» для молодої сім’ї. Для прикладу, капітал сім’ї Морозових становив п’ять рублів. Саме цю суму селянин Сава Васильович отримав як придане своєї дружини. Він сам і його сім’я займалися ткацтвом. Згодом він заснував невеличку фабрику, ще через декілька років викупив себе і сім’ю у поміщика за величезні на ті часи гроші – 17 тисяч рублів. Потім ремісник придбав землю поблизу Орєхова і обладнав там власне виробництво. Ось так придане посприяло розвиткові могутньої ткацької імперії царської Росії.

Ще один красномовний випадок трапився у Вашингтоні, коли 26-річний Джордж Вашингтон одружувався з молодою вдовою Мартою Дендрідж. Тоді у неї вже було двоє дітей від першого шлюбу. Багате придане нареченої (6 тисяч гектарів землі і 150 рабів) дало змогу чоловікові стати одним із найбагатших людей у Вірджинії. Цей капітал допоміг Вашингтону зробити блискучу політичну кар’єру, відтак стати першим президентом Сполучених Штатів.

У «старій добрій» Англії теж існував звичай збирання посагу для нареченої. Коли королева Єлизавета II 1947 року виходила заміж за принца Філіппа, виникла справжня проблема з її приданим. Адже у післявоєнні роки королівська сім’я не мала змоги забезпечити Єлизавету достатньою кількістю білизни й одягу. Тому жінки з усього королівства надсилали подарунки для високої нареченої. Вперше за історію Англії принцесі дозволили залишити собі ці неординарні, скромні, проте цінні подарунки…

Ось такі цікаві й різноманітні традиції переходять із сторіччя в сторіччя, щоразу проводячи нових наречених до спільного майбутнього. І не важливо, де і ким ви народилися. Ваше призначення – бути щасливими. Тому творіть своє щастя власноруч.

Крок за кроком ми оглянули традиції передвесільного та весільного циклів (як їх називали раніше). Проте обрядовість весільного дня на цьому не завершується. Адже молодята – на порозі довгоочікуваної шлюбної ночі. Навіть у цій частині весільного ритуалу існували певні правила та звичаї. Про них ви дізнаєтеся у наступному номері «Нашого ВЕСІЛЛЯ».

Автор: Олександра ЄНКАЛО, журнал «Наше ВЕСІЛЛЯ»




16.12.2009              сьогодні 1, з початку місяця 36, всього 8773



◄ Попередня   Наступна ►





Про нас       Реклама       Весільний Раут

2006-2018 «Пара молода» - каталог весільних послуг України. Розробка сайту: vlasne.info