Весільні сукні ТМ Хадасса (Hadassa)
 









  
 
◄ Попередня   Наступна ►

Янголятко



Блиск срібла, здається холодним і неприступним, але водночас таким, що притягує погляд, кличе зрозуміти багатство кольорів, що у ньому приховані, манить незбагненністю, заворожує, переносить у надреальний світ, де є тільки срібло і більше нічого. У цьому світі, посеред холодного сяйва, загубилася постать, така тендітна, що здається прозорою, наче тінь, що шукає свою особистість, яка сховалася десь за срібними візерунками, що залишив морозець на шибках, як особливе послання....

Усі живуть передчуттям здійснення дива, якоїсь містерії, що має ось-ось розгорнутись, навіть до кінця не усвідомлюючи, що це диво не де інде – а в їхніх серцях. Звідти йде доброта, радість, ніжність, щирість і милосердя...

Марії здавалось, що усе відбувається не з нею, що це кінострічка, яку споглядає у тихому малолюдному кінотеатрі, що так не може бути з нею, такою молодою, веселою і завжди впевненою у завтрашнім дні.
Коли їхні почуття тільки зароджувались, здавалося, що так буде завжди, що зорі в очах не згаснуть, незважаючи на плин часу, тай чи існував тоді той час, мабуть ні, бо кохання не знає ані часу, ані відстані, ані якихось соціальних чи моральних перешкод, воно є і це найголовніше, але це було тоді...

Марія та Олександр, познайомились, випадково, а може й ні, бо випадковість - це доля, якою пронизане наше життя. Напередодні Різдва усе гуділо мов у вулику, одні шукали делікатеси для святкового столу, інші подарунки, що припали б до серця рідним та друзям, а ще одні, такі як Марія, просто насолоджувались відчуттям передчуття свята, яке особливим ароматом витало в повітрі, заряджаючи неймовірною енергетикою усіх і все. В одній із крамничок, яку здавалося час оминав, бо навіть старенькі бабусі, й ті, не могли пригадати, що тут було напередодні, Марія побачила фігурку керамічного янголятка, такими ще різдвяні ялинки прикрашають. Що особливого було у нім, важко сказати: пухкенькі рученята та ніжки, кирпатий носик скуйовджене кучеряве волосся, крильця і... оченята, можливо саме вони видались, якимись далеко знайомими, але звідки, не могла збагнути. Придбавши таку різдвяну цяцьку, знову вирушила в подорож по запорошених снігом вулицях рідного містечка. Згодом зайшла у кав’ярню, все ж таки зима – не літо. За столиками сиділи кілька молодих людей, але Марія не вельми приглядалась, замовила філіжанку кави і вже через вікно споглядала зиму, а ще розглядала щойно придбану керамічну фігурку. Принесли рахунок, заплатила і знову пішла насолоджуватись хрумкотінням снігу під черевичками. Коли вже майже звернула на сусідню вулицю, її, захекавшись, наздогнав парубок і простягнув долоню, у якій наче спало її маленьке янголятко. Це був Олександр.

Зустрічі, поцілунки, найніжніші слова усе спліталося у єдиному почутті, що їх полонило. Вона віддавала йому усю себе, отримуючи навзаєм, усю повноту ніжних і, як здавалося, щирих почуттів. Коли сказала про вагітність, думала що зрадіє, як і вона..., та він злякався, не знайшов що сказати, а може й не хотів, просто пішов. Народжувати боялась, боялась навіть сріблястого снігу, який наче навмисно виблискував, тоді коли у неї все темніло від незнання, невпевненості, від того що немає підтримки.

Знайшла вирішення – перервати вагітність, зупинити усе, стерти з пам’яті і з тіла, але чи з душі..? Кожен крок був наче миля, темні коридори лякали і нагнітали почуття. Вона чекала. Хотіла йти, бігти, кричати наперекір усьому... але не могла. Захотіла повітря, як потопаючий, що хапається за останню соломинку, сподіваючись на життя. Вийшла у дворик. Морозець не шкодував нікого – цілував, заціловував, аж до болю щоки, ніс та руки. Вона думала про Різдво, час народження чогось особливого, як можуть бути поруч початок і кінець. Збиралася вже йти, залишивши думки і відчуття у зимовій величі і... відчула тепло, наче перші паростки весни, що сперечаються із суворою зимою, наче перші промені, що розтоплюють кригу, навіть не обернувшись вона відчула його, рідний погляд, ласкавість губ. Він стояв за крок і без слів просив пробачення. Підійшов і простягнув руку, як колись, а у ній - янголятко, та особлива маленька фігурка, що їх колись поєднала.....

Різдво святкували усією родиною. Марія дивилась на сина, що бавився з Олександром, і не могла збагнути, де вона вже бачила цей кирпатий носик, неслухняні кучері і очі, в яких вмістилась вся небесна голубінь. Погляд впав на ялинку, що була головною окрасою їхньої оселі, і тут усе зрозуміла... Янголятко....
 




17.12.2009              сьогодні 1, з початку місяця 16, всього 4504



◄ Попередня   Наступна ►





Весільним підрядникам: Про нас  |  Реклама  |  Вхід / Реєстрація

2006-2018 «Пара молода» - каталог весільних послуг України. Розробка сайту: vlasne.info